Розділ 18

                                                                Шепіт Дзеркальних Вод
Озеро Забуття виглядало неймовірно чарівно: його абсолютно гладка поверхня здавалася зітканою з рідкого срібла, а над водою тихо кружляли мерехтливі сніжинки. У самому центрі, глибоко під водяною товщею, вгадувалося м'яке блакитне сяйво Кристала Вод.

— Далі йдемо дуже обережно, — прошепотіла Аеліс. — Вода не замерзла, але вона холодніша за лід. Головне - не вдивляйтеся довго у своє відображення.

Оксана ступила на вузький піщаний берег. Щойно її ступня торкалася вологої землі, як з туману почали долинати тихі, знайомі голоси. Оксана здригнулася: вона чула шум київських вулиць, брязкіт трамваїв, гул рідного офісу і голос свого начальника, який кличе її здати річний звіт.

- Оксано, не слухай! — голосно крикнула Ліана, підбігаючи та хапаючи її за руку. - Це ілюзії Озера! Воно намагаються витягнути твої думки!

Оксана заплющила очі, роблячи глибокий вдих. Вона згадала слова принцеси про дружбу та підтримку Аеліса. Стиснувши долоню в кулак, вона активувала Друку Древа Судів. Срібне світло долоні прорізало густий туман, і голоси з минулого миттєво вщухли.

— Я пам'ятаю, хто я, — твердо промовила Оксана, розплющуючи очі. — І я знаю, навіщо тут.

Вона підійшла до самого краю води і опустила руку з сяючою печаткою в дзеркальну гладь. Вода навколо її долоні завирувала, і блакитний Кристал Вод повільно піднявся з глибини, повиснувши прямо в повітрі перед Обранкою. Останній, третій ключ до порятунку Еларії знайшли.