Розділ 3

                                                  Шлях до Світлого Міста
Оксана поспішила за Аеліс, старанно огинаючи коріння, що випирало з землі, яке слабо пульсувало блакитним світлом. Ліс довкола здавався живим організмом: листя шепотіло від найменшого подиху вітру, а в глибині гущавини час від часу чувся тривожний шерех.

— Аелісс, скажи чесно, — тихо спитала Оксана, не зводячи очей з темряви між деревами. — Що за червоні вогні були там, на галявині?

— Тіньові гончі, — відповіла ельфійка, не зменшуючи кроку. — Супутники в'янення. Коли магія Древа почала слабшати, з Нижніх розломів просочилася погана. Вона спотворює все, чого торкається. Раніше вони не сміли підходити до Прикордонного Гаю, але з кожним днем ​​їхня зухвалість зростає.

Оксана стиснула пальці у кулак. Сріблястий символ на її долоні відгукнувся легким, приємним теплом, наче під шкірою розгорівся крихітний куточок.

- А чому саме я? — Оксана наздогнала супутницю. — Невже у вашому величезному світі не знайшлося сильного мага чи воїна, здатного врятувати це Древо?

Аеліс на секунду зупинилася і обернулася до неї. Фіолетові очі хранительки дивилися з глибоким смутком:

— Магія нашого світу отруєна гординею, Оксано. Сильні маги Еларії борються за залишки влади замість того, щоб рятувати Джерело. Нам потрібен був хтось збоку — той, чия душа не спотворена місцевою усобицею і чиста. Дерево самотягнулося до твоєї енергії.

Не встигла Оксана переварити почуте, як над кронами дерев промайнуло оглушливе протяжне виття. Повітря миттєво похололо, а свічення сріблястих стовбурів навколо них помітно потьмяніло. З густої тіні прямо на стежку вистрибнула істота, схожа на величезного вовка, складеного зі смоляних згустків та попелу. Його очі горіли тим самим яскраво-червоним світлом.

- Назад! — вигукнула Аеліс, вихоплюючи з-за спини витончену цибулю з білого дерева.

Вона швидко натягла тятиву, де з повітря миттєво сформувалася стріла з чистого світла. Постріл — і яскравий спалах осяяв тінь, змусивши монстра відскочити і незадоволено загарчати. Але з темряви вже виходила ціла зграя.

- Бар'єр не витримає довго! - Аеліс схопила Оксану за руку. — Біжимо до мосту! За річкою починається територія Цитаделі!

Вони рвонули вперед. Гілки дряпали плечі, серце Оксани шалено калатало в грудях, а дихання збивалося. Але коли одне з тіньових тварин зробило стрибок, цілячись ельфійці в спину, Оксана інстинктивно викинула вперед праву руку, закриваючи супутницю.

Друк на долоні спалахнув сліпучим срібним полум'ям. Хвиля чистої енергії вирвалася з руки Оксани, смітивши монстра і відкинувши решту зграї назад у темряву.

— Нічого собі... — прошепотіла Оксана, приголомшено дивлячись на свою димлячу, але неушкоджену долоню.

— Я ж говорила, — усміхнулася Аеліс, хоч у її голосі звучало не менше здивування. — Дерево не помилилося. А тепер - бігом!

Попереду, за річкою з рідкого кришталю, вже виростали білокам'яні вежі Світлого Міста, що височіли над хмарами.