Глава 10

Осінь 2019р
Жовтень

– Сьогодні визначний день! – Регоче Кай тримаючи мою руку. – Ми нарешті підсадили твого Пашку на наше улюблене заняття.

– Ага. – Усміхаюсь.

Пашка ж йде поруч. Якби не знала його, то подумала б, що він не боїться, не нервує, але насправді бачу, як його руки тремтять, а погляд схвильований.

– Могли б реагувати якось м'якше...Знаєте ж, що страшно…

– Чому? – Хмикає Кай. – Ми йдемо купувати твій перший мотоцикл. Пропоную відсвяткувати це не тільки першим заїздом, а й чимось ще.

– Ваші еклери їжте самі, – буркає друг.

– Ну вже якщо такий привід, то ми еклери з чимось міцнішим, а? – Сміється Маркел і обіймає мене, коли порив холодного осіннього вітру намагається зірвати з нас шапки.

– Ви такі правильні, аж тошно. Дивуюсь, як це ви обидвоє взагалі сідаєте на мотоцикли…

– Ой, не бурчи, Пашка. – Сміюсь. – Ми ж тебе підтримуємо так.

– Ага. Бачу.

– Він просто не хоче показатись перед своєю найкращою подругою боягузом.

– Так навіть якщо так, не страшно, я ж його з дитинства знаю. Я бачила майже всі його фейли. Так що...– регочу.

– Ну, Міка, ти зовсім не розумієш. Нам, чоловікам, показувати страх не личить. Ми ж ваші захисники.

– О, точно. Пробачте, пане Павлуша, і пане Кай. З вами я почуваюсь у безпеці й готова вічно замолювати ваші гріхи.

– От не потрібно тут...– бурчить Пашка.

Ми доходимо до авторинку. Там сьогодні шумно. Повно продавців зі своїми автомобілями, мотоциклами, зі стаканчиками повними кави, і покупцями, що ходять навколо, розглядаючи транспорт.

Помічаю яскраву помаранчеву пляму й довго не думаючи тягну Пашу і Кая туди. Ми пробігаємо повз людей й зупиняємось прямо навпроти отруйного помаранчевого мотоцикла. І він ідеальний. Спортивно-міський. На перший погляд новий, хоча з мене так собі знавець.

– Паш? – Показую йому на цю красу. Продавець відразу ніби оживає й встає поруч з нами та починає розповідати.

– Виготовлений у Європі, у 2015 році. Два циліндри, алюмінієва рама, вага 214 кг, двигун 4-тактний. BMW F 800 GT. 2-е покоління.

– Ціна? – Питаю швидше, ніж Паша встигає зреагувати.

– Для такої милої леді, чотири тисячі.

Пашка хитає головою й відтягує мене від продавця, змахнувши рукою, що зараз повернеться.

– У мене три триста. Де мені взяти сімсот баксів?

– Я тобі позичу, якщо він подобається. – До нас приєднується Кай. – А ти відіб'єш на перегонах й віддаси.

– Кай...– Пашка сумнівається.

– Паш, він же ідеальний. Ти круто будеш на ньому дивитись.

– Мік…

– Ні, треба цей.

– Можна знайти дешевше…

– Можна, – погоджується Кай, – але цей дійсно хороший. Ти ж його не на місяць купуєш. Тим паче він має бути зручним, надійним, швидким. Пішли, спробуєш його, а там розберемось.

Паша секунду дивиться на нас обох й піджавши у роздумах губи повертається до мотоцикла. Чоловік дає йому покататись на ньому навколо автомобілів та людей. Потрібно бачити це задоволення, що у нього відбивається на обличчі. Я знала, що цей красень сподобається.

– Ну? – Питаю, коли зупиняється поруч з нами. – Бери, тим паче Кай додасть.

– Що з вами робити, не даєте бути економним. – Сміється Паша.

Назад ми повертаємось з Каєм пішки, а Пашка поїхав обкатувати транспорт. Перед цим попередньо домовились зустрітись через кілька година в аеропорті. Тож я йду за своїм мотоциклом, а Кай своїм.

Вечір зустрічає пронизливим вітром, місяцем, що яскраво освітлює темне небо і шаленою енергетикою тих, хто зібрався на смузі злету. Автомобілі, шум моторів, музика, спалахи кольорів, і кольоровий дим. Марія з хлопцем влаштувала фотосесію у світлі фар, ночі й рожевого диму. Виглядає круто.

– Міка, – кричить до мене, – ви з Каєм не хочете?...

– Пішли? – Дивлюсь на нього, поки Паша демонструє всім нову покупку.

– Чому б і ні. – Коханий ніжно цілує й схопивши за руку сміючись біжить у самий вир диму.

Під музику, рок з класикою, під спалахи фотокамери, сміх Марії і її хлопця, ми завмираємо посеред фіолетово-рожевої краси.

Існуємо тільки ми.

Я і він.

Тільки його світлі очі, що так солодко дивляться на мене.

Існують його чуттєві уста, які ніжною усмішкою торкаються моїх губ.

Ми.

І більше нікого…

Кай цілує мене, обіймає за талію й притискає до себе. Гарячі долоні навіть крізь рукавиці та куртку обпалюють тіло.Голова йде обертом від кохання, що топить у собі.

Він для мене найкращий.

Він для мене все.

Ще ніколи у житті я не кохала так.

Ще ніколи не відчувала себе коханою настільки.

В цей час , в цю хвилину, існуємо тільки ми.

Нехай мати Кая проти мене.

Нехай навіть весь світ буде проти нас.

Начхати.

Ми разом.

****
Наші дні
Через два місяці після того, як Кай прокинувся

Легкий вітер розвіває волосся. Шолом тримаю у руках. На серці тривожно. Два бажання розривають навпіл: поїхати, втекти звідси, і залишитись, побачити його.

Кая сьогодні виписують, Макс подзвонив і сказав. Виявляється за ці місяці його реабілітації він зміг пробитись через захист Олени Маркел й таки провести час з другом. Тим паче, що Кай його пам'ятає. Як і всіх решту: одногрупників, друзів з перегонів, всіх, крім мене…