Розділ 29 — Клітка 2.0: тести  

Ранок почався без зайвих слів. Коул роздав завдання: 

— Мейсон і Саймон — повний цикл тестів для «клітки». Ейден — фіксуєш усе, що відчуваєш від каменя, говориш простими словами, без термінів. Айріс — діти і «анти-резонанс». Рен, Мара — периметр, черги по півтори години. Селіна — лише під наглядом. Ніхто не геройствує. Сьогодні ми маємо отримати працюючу клітку і прототип переносної «кришки-глушника». 

— Прийнято, — сказав Мейсон і вже в голові прикидав розміри. 

Ми зібрали матеріали у дворі: дерев’яні бруски, листи фанери, гумові килимки, рулон фольги, шмат мідної сітки, два листи склотекстоліту, коробка з діелектричними вставками, ізоляційна стрічка, стяжки. Саймон приніс набір інструментів і аптечку. 

— Почнемо з бази, — сказав Мейсон. — Дерево + гума під каменем, без металу зверху. Далі — додаватимемо шари й дивитимемося на реакцію Ейдена. 

— Я пояснюватиму, — кивнув я. — Якщо щось незрозуміло — зупиняйте. 

Ми зайшли в «сліпу» кімнату. Камінь лежав на старих дверцятах шафи, перевернутих як санчата. Холод від нього відчувався не шкірою — нервами. Мітка під ключицею була теплою, але не боліла. Стіни дерев’яні, без проводки. 

— Тест 0: стан «як є», — сказав Саймон. — Ейден? 

— Відчуття стабільне. Ніби в кімнаті тихий гул десь за стіною. Тиску відчувається не сильний. 

— Тест 1: додаємо гуму під камінь. Товщина — п’ять міліметрів, — озвучив Мейсон, щоб усі чули однаково. 

Ми підсунули килимок, перекотили камінь на гуму. Я заплющив очі, прислухався до мітки. 

— Стало м’якше, — описав я. — Гул приглушився, ніби підлогу підбили ковдрою. Орієнтовно — слабше відсотків на двадцять. Тиск у грудях менший. 

— Фіксуємо, — Саймон коротко занотував. 

— Тест 2: додаємо дерев’яну рамку по периметру — щоб камінь «сидів» у дереві, — сказав Мейсон. 

Ми вставили камінь у просту рамку з брусків, під низом лишилася гума. 

— Відчуття? — спитала Мара. 

— Ще мінус, але невеликий, — відповів я. — Не по всій площі. Лівий бік відчувається сильніше. Мабуть, рамка не рівна — є щілина. 

— Є, — підтвердив Мейсон, подивившись збоку. — Добре. Це важливо: нерівномірність корисна — усуває рівний «дзвін». 

— Тест 3: пробуємо фольгу зверху, без металевої сітки, — продовжив Саймон. 

Мейсон накрив камінь одним шаром фольги, краї підвернув під раму, але не доторкнув до стін. 

— Тепер? — спитав. 

Я вдихнув. У грудях з’явилося легке «дзижчання». 

— Приглушує сильніше, але дає дзвін. Наче тихий тон. Неприємний. Якщо довго слухати — буде боліти голова. 

— Це резонанс, — кивнув Саймон. — Без сітки фольга працює як суцільний ковпак і ловить частоту. Зафіксував. 

— Тест 4: знімаємо фольгу, ставимо мідну сітку з дрібною коміркою, без контакту зі стінами. Плюс тонкий склотекстоліт як прокладка між сіткою і каменем, — розклав дії Мейсон. 

Робили все повільно. Сітку натягнули на легку дерев’яну раму, вставили пластикові вставки, щоб не торкалась до нічого зайвого. Зверху — склотекстоліт. 

Я прислухався. 

— Краще. Тон зник. Гул іще слабший. Ніби провели стіну з повітря між нами. Але в правому нижньому куті «тягне». Може, там щілина. 

— Там невелика «дірка» у сітці, — підтвердив Мейсон. — Поставлю латку. 

— Тест 5: сітка + фольга, але фольгу — лише смугами, — запропонував Саймон. — Не суцільно. Переб’ємо «дзвін». 

Мейсон порізав фольгу на смуги і наклеїв хрест-навхрест поверх сітки, залишаючи перерви. 

— Як зараз? — спитав. 

— Спокійно, — сказав я. — Наче камінь відсунули на кілька кімнат. Мітка тепла, без різі. Відсотків п’ятдесят глушення, може, трохи більше. 

— Добре, — підсумував Саймон. — Це вже робочий рівень. 

Ми вийшли вдихнути повітря на двір. Рен стояв на барикаді, дивився в бік парку. Мара перевіряла список варти. 

— Поки тихо, — сказала вона. — Дві дрібні групи «повільних» блукають за квартал, нас не чіпають. 

— Ідеально для тестів, — відповів Саймон. — Продовжимо. 

Другий блок почався з переносної кришки-глушника. Мейсон накреслив у голові й одразу руками: 

— Основа — дерев’яне кільце. Усередині — гумовий шар, далі — мідна сітка, поверх — смуги фольги. По краях — діелектричні вставки, щоб ніщо не торкалося каменя. Ручки — з дерева, без металу. 

— Навіщо смуги? — перепитав Коул, який зайшов перевірити процес. 

— Щоб не ловило одну частоту як барабан, — просто відповів Мейсон. — Нерівномірність — наш друг. 

Поки Мейсон різав і збирав, Саймон дав мені короткий інструктаж для «простих» мірок: 

— Ти говориш трьома словами: тихіше/гучніше/дзвін. І де в тілі відгукується: голова, груди, шия. Нам важливо знати, що з тобою. 

— Добре, — кивнув я. 

Перша «кришка» вийшла розміром із колесо від легкового автомобіля. Ми втрьох підняли її і обережно опустили на камінь, не торкаючись стін. 

— Тест 6: кришка, — озвучив Саймон. 

— Тихіше, — сказав я відразу. — Відчуваю камінь десь «там», але він ніби під водою. Немає дзвону. Добре. 

— Тест 7: додаємо другий шар сітки, — сказав Мейсон. 

— Гучність не змінилась, але з’явилося легке «тремтіння» у горлі, — пояснив я. — Наче хтось співає низько-низько. 

— Бачите? — Саймон глянув на всіх. — Друга сітка дає збіг із якоюсь частотою. Забираємо. 

Ми повернулися до одного шару сітки і смуг фольги. Тремтіння зникло. 

— Тест 8: відстань, — сказав Мейсон. — Піднімемо кришку на сантиметр, два, три — і послухаємо. 

На одному сантиметрі — майже як було. На двох — камінь «наближався». На трьох — став чутися дзвін. 

— Оптимально — 1–1,5 см від поверхні каменя, — підсумував Саймон. — Більша відстані ловлять паразитні частоти. 

— Фіксуємо, — сказав Коул. — Робимо дві кришки: стаціонарну і переносну. 

Ми розійшлися по завданнях. Айріс покликала мене вниз — до дітей. Вона вже зібрала малих у кімнаті з товстими стінами й стала перед ними, як учителька.