Розділ 4 — Пульс перед бурею 

Квартира Ейдена дедалі більше нагадувала не житло, а укріплення. Підлога — з додатковим шаром термостійкого покриття. Стіни — зсередини обшиті сталевими листами. Вікна — закриті герметичними металевими панелями, що їх можна опустити одним рухом зсередини. У кутку стояла система аварійного освітлення. Все виглядало, як міні-бункер у центрі Аурвену. 

Але всередині Ейдена все ще було неприємне відчуття. Ті думки про те, що він бачив, що він пережив — не залишали. І що гірше: він не міг з кимось цим поділитися. 

Сонячного ранку, на тринадцятий день після повернення в минуле, він прокинувся не від будильника, а від якогось дивного відчуття — ніби простір навколо був... нестабільний. Як коли дивишся крізь жарке повітря — простір тремтить. Він сів на ліжку, озирнувся — усе на місці. Але щось було не так. 

Телефон на тумбочці засвітився. Повідомлення: 

"NASA: зафіксовано небезпечний об'єкт у верхніх шарах атмосфери. Наразі загроза для населення не підтверджена." 

Ейден лише стис губи. 

"Почалося." 

Сьогодні була призначена зустріч з тим, хто продавав нелегальну зброю. Через знайомих з даркнету він отримав координати складу на околиці Аурвену. Старий, закинутий елеватор, що стояв на межі міста і промислової зони. Ідеальне місце, щоб або отримати зброю — або зникнути назавжди. 

Ейден ішов туди пішки — авто продав раніше. І ще не хотів світити свою особу перед камерами. 

Коли він наблизився до воріт складу, побачив дві фігури. Один — кремезний чоловік років сорока з густою бородою і обличчям, що знало біль і війни. Другий — юнак, не старший за самого Ейдена, з рудим волоссям і настороженим поглядом. 

— Ти — Ейден? — озвався старший. 

— Так. Я приніс гроші. 

— Добре, потрібно поглянути на товар. Пішли. 

Всередині складу було холодно. Стіни з обдертою фарбою, лампи, що миготіли, і запашок старої машинної оливи. 

— Хочеш щось конкретне чи беремо по максимуму? — спитав бородань, поклавши перед ним кейс. 

Ейден подивився на вміст. 

Пістолет Glock-19 з додатковим магазином, помпова рушниця, кілька шумових гранат, набір ножів, бронежилет, аптечка, навіть старий протигаз. 

— Все. Пакуй. — відповів Ейден. 

Погляд рудого юнака ковзнув по ньому: 

— Ти знаєш щось? Ти до чогось готуєшся? 

— Я знаю достатньо, щоб не чекати новин по телевізору. 

Він узяв кейс, перевірив усе, заплатив. Перед виходом обернувся: 

— Вам варто запастись їжею. І нікому не довіряти. 

Бородань лише кивнув. А рудий юнак проковтнув слину, але нічого не сказав. 

Повернувшись додому, Ейден поставив зброю в підлогу — у прихований сейф. Перевірив усі замки. Потім увімкнув телевізор. 

Новини говорили про "загадкові масові зникнення птахів", "аномальні сейсмічні коливання" і "збільшення кількості людей із раптовими нападами агресії". 

Але все ще — "немає причин для паніки". 

Ейден усміхнувся гірко. 

"Паніка — це те, що роблять ті, хто не підготувався." 

Увечері він знову побачив Емілі. 

Вона чекала біля під’їзду. Очі — вологі. Волосся розтріпане, одяг — неакуратний. 

— Ейден… Чому ти так зі мною? Що я зробила? Ми були щасливі… Ти віддаляєшся, мов я тобі чужа. Ти мовчиш, зникаєш… 

Він подивився на неї довго. І вперше побачив не дівчину, яку колись кохав, а людину, яка одного дня стоятиме над ним із посмішкою, поки його вбивають. 

— Ти нічого не зробила. Ще ні. 

Він пройшов повз неї і не озирнувся. 

"Можливо, в іншому житті я б обрав інакше. Але це — моє єдине життя тепер." 

І в повітрі вже бриніло щось... неземне. 

Світ починав змінюватися. 

• Брейн ("бородань") — 43 роки. Сивувате волосся, потужна статура, шрами на руках. Колишній військовий. Торгує зброєю нелегально. Спокійний, мовчазний, але досвідчений. 

• Рен ("рудий юнак") — 19 років. Яскраво-руде волосся, тонке обличчя, проникливий погляд. Новачок у підпільній торгівлі, але має нюх на проблеми. Спостережливий, обережний, може з’явитися знову в майбутньому.