Розділ 3 — Фортеця

У наступні дні Ейден діяв з холодною точністю. 
План, що збирався у нього в голові, ставав його єдиною релігією. Виживання — головна мета. Помста — другорядна, але солодка. 

Кожна година мала значення. Світ за вікном — ще звичний, ще теплий, ще безпечний. Але він вже бачив, як усе зруйнується. 

Він продав усе, що не було життєво необхідним. 

Батьківське авто — $9 000 
Золота прикраса матері — $1 700 
Колекція фігурок, яку колись обожнював — $2 300 
Акції — $24 000 
Ноутбук, телевізор, усе зайве — $4 000 

“Цього вистачить.” 

Він почав із найважливішого — оборони. 

Будівельні магазини ще працювали. Всі звикли, що ціни ростуть, але ніхто не здогадувався — навіщо він купує тонни металу, арматуру, зварювальний апарат, плити для бронювання вікон. 

— У вас ремонт? — спитав продавець, коли той завантажував рулони сталі. 

— Так, — відповів Ейден. — На дуже… особливий випадок. 

На четвертий день після “повернення” він повністю замінив двері у квартиру — металеві зсередини, куленепробивні зовні. 
Один старий майстер допоміг за окрему плату: 

— Таке в п’ятиповерхівку не ставлять… Це наче бункер, синку. 

— Саме так, — відповів Ейден. — Тепер це мій особистий бункер. 

Наступного тижня він зайнявся енергетикою. 
Уже через кілька днів на балконі з’явились сонячні панелі, акумулятори, запас дротів. Сусіди дивилися криво, але не питали. Хтось навіть сказав: “Та він, мабуть, блогер.” 

“Ні, просто я знаю, як виглядає темрява без електрики.” 

Емілі писала щодня. 

“Я відчуваю, що щось не так…” 
“Ти змінився. Я зробила щось не те?” 
“Будь ласка, поговорімо. Я хвилююся.” 

Ейден читав усе. Але не відповідав. 
Він знав, як це закінчиться. 

Але вона не здавалася. 

Одного вечора вона стояла під його дверима. 

— Ейден, я знаю, що ти вдома! Я бачила, як ти повертався! — її голос лунав нервово. — Може, ти… готуєш щось? Я чула від дівчат, що ти все розпродав. І… я подумала… може, ти хочеш зробити мені сюрприз? 

Сюрприз. 

Ейден стояв на іншому боці дверей. Мовчки. 

“Ти отримаєш свій сюрприз, Емілі. Але не такий, як думаєш.” 

Він не відкрив. 

І вона пішла. 

На десятий день він закупив зброю. Легально — лише те, що дозволено законом: мисливський карабін, патрони, ніж, газові балони, сокира. 

Нелегально — через сайт у даркнеті, зв’язався з підпільним торговцем зброєю. Записав адресу. Зустріч — через тиждень. 

“Беззаконня почнеться раніше, ніж зомбі.” 

Та найбільше його насторожувала атмосфера. 
Люди почали частіше хворіти. 
Коти зникали. 
Птахи не співали вранці. 
У небі іноді з’являлись короткі “розриви” — ніби струм пробігав хмарами. 

По телевізору говорили про аномальну активність у космосі. 
Що щось летить. Що NASA зафіксувало новий об’єкт. 

Але офіційно — нічого небезпечного. 

Ейден лише посміхнувся. 

“Так починається кінець: не з вибуху. А з легкого покашлювання у натовпі.” 

Він повернувся додому, відкрив сейф у стіні й заніс туди запас медикаментів, їжі, води, батарейок, засобів зв’язку. 
Поряд — карта міста, позначки: 

• Аптеки 

• Продуктові склади 

• Військовий тир 

• Бункер у старій лікарні 

“Цього разу я не буду жертвою. Цього разу — це вони не виживуть.”