Пам’ятай мене в апокаліпсисі

Розділ 1 — Кінець початку  

Пам’ятай мене в апокаліпсисі 

 

Темрява. 

У голові — пульсуючий біль, ніби хтось б’є кувалдою зсередини. Рот пересох. Тіло важке, мов налите свинцем. Щось холодне й липке стікає по обличчю. Він повільно розплющує очі — і світ тонe у червоному. 

Праве око ще бачить, але ліве застилає завіса крові, що сочиться з рваної рани на скроні. Ейден намагається поворухнутися — та не може. Руки і ноги туго зв’язані мотузкою, врізаною в шкіру. Десь поруч гуде щось електричне — може, лампа, може, генератор. Все розмите. В голові — порожнеча. 

— Де… я… — хрипко прошепотів він. 

І тоді побачив їх. 

Чотири постаті, що стояли навпроти, мов тіні, вибрані з кошмару. Але обличчя… знайомі. 

Його серце здригнулось, коли він побачив Емілі. Дівчина, яку він любив, якій довіряв, яка ще недавно лежала в нього на грудях і жартувала про майбутнє. 

Та зараз вона стояла в обіймах Ліама — найкращого друга з дитинства. Позаду — ще дві дівчини: Софі та Мія, її подруги. 

Ейден розтулив рота. 

— Що… Що тут відбувається?.. Чому я зв’язаний? 

Емілі злегка посміхнулась, як хижак перед смертельним укусом. 

— Ти ще не зрозумів? 

Його погляд забігав. Серце забилось ще швидше. І тоді, крізь клуби болю, почали виринати спогади… 

Вона стояла за дверима — усміхнена, звична. 
— Привіт, коханий. Можна до тебе на хвилинку? 

Він без вагань відчинив. Усередині нього запалало тепло — навіть у цьому зруйнованому світі вона була його світлом. 

А потім — удар. Сліпучий спалах. Біль. Порожнеча. 

— Вибач, — озвався Ліам, стискаючи її талію. — Але так буде краще для всіх. 

— Для всіх?.. — прохрипів Ейден. — Ви що, з глузду з’їхали? 

Емілі присіла перед ним. Її обличчя було напрочуд спокійним. 

— Твої ресурси — це єдине, що нам було потрібно. Їжі й води вистачить нам на кілька тижнів. А ти… ти просто зайвий. 

— Але ж ми… я любив тебе! 

— Я знаю, — прошепотіла вона, — і тому ти був таким зручним. 

Софі зухвало пирхнула. Мія байдуже жувала гумку. 

Ліам усміхнувся: 

— Це новий світ, брате. Або ти — або тебе. І цього разу — ти. 

Ейден не встиг навіть закричати, коли його схопили і підняли. Вікно — розбите, відкритий отвір у ніч. 

А за вікном — вони. 

Зомбі. Тіла, які колись були людьми. Спотворені, спраглі до м’яса. Їх було багато — натовп із порожніх очей і розірваних щелеп. 

— Ви збожеволіли… Прошу… 

Емілі підійшла ближче. Ніжно торкнулась його щоки. 

— Прощавай, дурнику. 

Він полетів. 

Час сповільнився. Повітря пронизувало легені, світ крутився навколо. 

І останнє, що він побачив, падаючи — це чотири постаті, які сміялися. 

Крики. Біль. Тисячі голодних рук, що шматували його тіло. 

І в голові — лише одна думка: 

“Якби… я мав ще один шанс… я б помстився… я б вижив… я б…” 

 

– – – 

 

Ейден прокинувся у холодному поту. 

Груди піднімались, серце калатало, футболка липла до спини. Він лежав на ліжку — живий. Цілий. Невже… сон? 

ТЕЛЕФОН ЗАДЗВОНИВ. 

На екрані — ім’я: Емілі 

Його серце стиснулось. 

Він натиснув "Відхилити". Тремтячими пальцями натиснув на екран, подивився дату. 

27 жовтня. 

Він затамував подих. 

Це — за місяць до падіння комети. 

Його руки здригнулись, та в очах з’явився вогонь. 
Він повільно підвівся і глянув у дзеркало. І в голові вже формувалося два слова, які змінять усе: 

Вижити. Помститися. 

 

 

*Ейден 

19 років. Темно-русяве коротке волосся. Сіро-зелені очі, середнього зросту, худорлявий. Одягнений у темно-сіру футболку з написом “CyberWolf” і спортивні штани. Сирота. Студент коледжу. Розумний, довірливий, але з глибоким внутрішнім потенціалом. Його сила — у пам’яті. 

*Емілі 

18 років. Хвилясте світло-русяве волосся до плечей, блакитні очі. Носить світлу кофту, ніжний макіяж. Уперта, хитра, егоїстична, але добре вміє вдавати “солодку” й турботливу. Має дар маніпуляції. 

*Ліам 

19 років. Високий, спортивний, коротке темне волосся. Завжди впевнений у собі. Брутальний, нахабний, прагматик. Друг дитинства Ейдена, який зрадив його заради виживання. 

* Софі 

17 років. Довге темне волосся, завжди з телефоном у руці. Саркастична, зухвала. Відчуває кайф від чужого приниження. Завжди на стороні сили. 

* Мія 

18 років. Коротке руде волосся, бліда шкіра, яскраві лінзи, пірсинг. Байдужа до всього. Виживання — її єдина мета. Розважлива, беземоційна. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше