Пам'ять у попелі
Крихти тиші
Тиша — не порожнеча.
Вона тримає в собі крихти, що залишились після голосів.
Ці крихти, немов сліди в пилу, що ведуть до забутих історій.
Їх неможливо побачити очима,
але відчути можна, як легкий подих на шкірі,
як шепіт, що ледь долинає,
як відлуння, що залишається в повітрі після звуку.
У цій тиші я знаходжу відповіді, які ніколи не звучали вголос.
Відповіді, приховані між словами,
у паузах, у мовчанні, що тримає у собі набагато більше, ніж можна було б уявити.
Тиша — це не забуття.
Це простір, де пам’ять ховається, оберігається.
Вона тендітна, як кришталь, і водночас непохитна, як камінь.
Саме тут я тримаю в руках попіл чужих снів,
щоб не дати їм зникнути назавжди.
Щоб ці історії могли жити, навіть якщо вже не звучать словами.
Бо в кожній крихті тиші — надія.
Надія, що одного дня все оживе,
що голоси повернуться,
і я знову відчую світ, не лише як порожнечу, а як щось живе.
#1542 в Сучасна проза
Відредаговано: 15.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
