Пам'ять у попелі

Порожній дотик

Відчуття зникли, мов вода, що просочується крізь пальці.
Кожен дотик був порожнім — ні тепла, ні холоду.
Лише порожнеча.

Люди поруч були як привиди.
Їхні слова не зворушували, їхні погляди не проникали.
Я ходила серед них, наче тінь без тіла.

Але одного разу я доторкнулась до уламка дзеркала — уламка чужої пам’яті, холодного і крихкого.
І відчула… слабкий відгомін.

Це був порожній дотик, але він пробуджував щось всередині.
Немов маленький світлофор у темряві, що починає мерехтіти, вказуючи шлях заблудшим душам.

Я зрозуміла: навіть коли здається, що все загублено, є шанс знайти шлях назад.
Шлях відчуттів.
Шлях до себе.

Подобається

Відредаговано: 15.09.2025