Пам'ять у попелі

Попіл чужих снів

Кажуть, одна дівчина пережила ту пожежу.
Вона втратила не голос,
а здатність відчувати.

Відтоді вона збирає попіл з чужих історій,
сподіваючись, що одного дня
знайде у ньому себе.

Попіл не пахне вогнем.
Він холодний, твердий, безбарвний.
У ньому немає крику,
лише тиша, що стискає груди.

***

Я торкаюсь уламків пам’яті,
чиїхось втрат, чиїхось мрій,
і слухаю цю тишу.

Деякі історії, мов порожні коробки,
де зникли всі почуття.
Інші, мов маленькі вогники,
ще тримають тепло.

Я збираю їх, бо вони — все, що залишилось.
І в кожному уламку можливість почути голос,
якого вже ніхто не вимовить.

Але я хочу почути.

І, може, тоді знайду себе серед цих голосів.

Подобається

Відредаговано: 15.09.2025