Пам'ять Роду. ( для наступних поколінь).

Корочун.

В ту ніч, коли день скоротився до тіні,
Пройде Корочун між краями світів.
Морозом стискає ліси і долини,
Погасить старе, що віджило свій вік.

Вогні догорають і сонце сідає,
Земля завмирає у чорному сні.
А в серці іскра, темноту розганяє,
І світло нове сяє десь з глибини.

Старий рік лягає у сніг, мов у саван,
З ним поруч і біль і страждання тяжкі.
Та міцно стоять оберіги і право,
Щоб сонце вернулось з пітьми.

Стоїть Корочун на межі із законом,
Не ворог він - сторож кінця.
Бо смерть, це не вирок, не сон у покої,
А шлях до нового життя.

Під снігом зерно свого часу чекає,
З приходом весни, хоче сонячні дні.
І ніч відступає повільно і тяжко,
А день зріс на подих один.

Співають колядки, сміються, гуляють,
Лиш ритм і вогонь у руках.
Так родиться світ, ніч по трохи згасає,
А зорі підсвічують шлях.

І з кожним світанком крок більший у світла,
Краде день у темряви мить.
Піде Корочун в свої темні покої,
Бо сонце почало рости.

Подобається

#505 в Різне
#37 в Поезія

Відредаговано: 22.12.2025