Здорове тіло - сильний дух.

Слов'яни в тілі дух завжди ростили,
Не з страху, а з землі, повітря і води.
Їх сила була в просторі і волі,
У праці, та у правді золотій.

Де ліс шептав їм листям свої пісні,
Де річка вчила спокою в душі.
Вони черпали силу й міць у тиші,
І вміли слухати природу навкруги.

Так вірили вони у темряву і світло,
І не гасили в грудях ясний жар.
Бо тіло храм, а дух вогонь життєвий,
Де ясність розуму не терпить коливань.

Все їли те, що їм дарує сонце,
Те що зростила матінка земля.
Та знали в кожнім Роді споконвіку
Здорове тіло, це великий скарб.

То був не примус, не наказ під страхом,
А шлях який давав баланс і сил.
Жити у злагоді і землю обробляти,
І  діток правді й мудрості навчить.

І предків своїх завжди пам'ятали,
Без плит, могил й похилених хрестів.
Бо Рід не в іменах, а в слові й праці,
У честі, совісті і у живій крові.

Дітей учили у любові й ласці,
Не батогом, а приклад власних діл.
Як бути твердим, та людське не забувати,
І не коритися негодам у житті.

Зростання починається із тиші,
З уміння відчувати кожну мить.
І не тримати гнів, як грязь у жменях,
Із світлом в серці завжди легше жить.

В усіх речах тримали завжди міру,
В відносинах, у слові , у житті.
Бо що надмірно робить серце крихким,
А міра зміцнює фундамент у сім'ї.

Де жінка завжди, смак і світло в домі,
А чоловік плече й надійний щит.
У рівновазі цій була основа,
Народжувався світлий, дружній Рід.

Коли ж темніли небеса довкола,
Горів в вогні такий спокійний світ.
Тоді зростав не гнів, а давній корінь,
Живий , глибокий, що об'єднував Роди.

І корінь цей, що зветься духом Роду,
Він спить у нас , чека свого часу.
Лише потрібно пригадати хто ми,
Той дух підтримає в хвилину найтяжку.

Слов'яни встаньте, оживіть коріння,
Очистіть тіло і зміцніє дух.
Ідіть шляхом здорової людини,
Щоб Рід ваш був міцний неначе дуб.