Розділ VII. Женевський протокол

1. Місто скла і тиші

Женева зустріла їх дощем.

 Краплі стікали по дзеркальним фасадам готелю InterContinental, де через кілька годин мала розпочатися конференція Ради міжнародної безпеки.

 Під її офіційним прикриттям — засідання Ордену Ока.

Елла стояла біля вікна, спостерігаючи, як над озером здіймається туман.

 Анрі тихо сказав:

 — Ми всередині пастки. Кожен тут — або спостерігач, або тінь.

 — Саме тому ми тут, — відповіла вона. — Вони не очікують, що хтось наважиться з’явитися в центрі їхньої гри.

Вайс сидів у кріслі, мовчазний, спокійний. У його руках — папка з дипломатичним грифом CLASSIFIED.

 — Якщо ми отримаємо “Женевський протокол”, зможемо знайти третю печатку. Вона не фізична. Вона — код, зашифрований у тексті угоди, яку сьогодні підпишуть.

Анрі скептично глянув:

 — Вони ж не зберігають коди світового походження у документах про ядерні санкції.

 — Орден завжди маскує істину під політику, — відповів Вайс. — Це їхня найдавніша традиція.

2. Ліан Морель

Вайс підвів Еллу до жінки у сріблястому піджаку.

 — Доктор Рівен, познайомтесь. Це — Ліан Морель, радниця при Генеральному секретарі.

 Її погляд був холодний, але уважний — як у тих, хто звик слухати більше, ніж говорити.

— Про вас багато чула, — сказала Ліан, простягаючи руку. — І про ваші... відкриття.

 — Мені не подобається, коли їх називають “моїми”, — відповіла Елла. — Я просто намагаюся зрозуміти, що від нас приховують.

 — А вам не здається, що деякі істини краще не чіпати? — м’яко сказала Морель.

Елла усміхнулась куточком губ.

 — Тільки тим, хто боїться, що правда змінить правила гри.

Ліан поглянула на Вайса — між ними пробігла тінь мовчазного визнання.

 Елла помітила це. І зрозуміла: вони знайомі. Більше, ніж здається.

3. Під куполом

Зал засідань нагадував храм сучасності — круглий стіл, скло, метал, екрани.

 Навколо сиділи делегати з п’ятнадцяти країн, але половина з них мала спільний символ на срібних шпильках — око в трикутнику.

Коли засідання почалося, світло пригасло.

 Голова комісії, старий чоловік з важким голосом, промовив:

— Пункт сьомий Женевського протоколу: інтеграція нового “Глобального архіву генетичної пам’яті”.

Елла відчула, як серце зупинилося.

 Архів генетичної пам’яті — це те, що її батько описував як “третій рівень Коду Атлантиди”.

Вайс нахилився до неї:

 — Вони намагаються об’єднати дані людської ДНК із записами зі знахідок. Це не просто контроль над інформацією. Це — контроль над самим поняттям історії.

Анрі прошепотів:

 — Тобто вони хочуть… переписати пам’ять людства?

 — Саме так, — відповів Вайс. — І ключ — у підписі. Коли протокол затвердять, система активує алгоритм через супутникову мережу.

Елла дивилась на проєкцію, де спліталися лінії — математичний фрактал, схожий на ті, що вона бачила в Атлантичних символах.

 — Третя печатка... це код у самій угоді.

4. Викрадення

Коли засідання закінчилося, вони рушили до підземного рівня — архіву, де зберігали чорнові копії документів.

 Але охорона вже знала.

— Нас вирахували, — кинув Анрі.

 — Тримай напрямок! — Вайс вихопив зброю.

Сирени вивили над головами, скло вибухало кулями.

 Елла схопила кейс із документами, перескочила через огорожу — і впала просто у відкриту шахту вентиляції.

 Все навколо змішалось: крики, метал, тіні.

Вайс упав поруч, схопив її за руку.

 — Не відпускай!

Вони ковзнули вниз — і вилетіли у підземний тунель, що вів до набережної.

 Повітря пахло холодом і нафтою.

 Позаду чулись кроки.

Анрі кричав:

 — Вихід зліва!

Вони влетіли у вантажний ліфт. Двері зачинилися в останню мить.

 Елла притиснула кейс до грудей — руки тремтіли.

 — Якщо це і є печатка, нам треба розшифрувати її до світанку.

Вайс кивнув.

 — Інакше все людство прокинеться в іншій реальності.

5. Генетичний код

На орендованому складі біля Женевського озера вони розкрили кейс.

 Усередині — угода з мікродруком, який можна було побачити лише під лазером.

 Вайс під’єднав портативний сканер.

На екрані з’явились ті самі лінії — спіраль, фрактал, геометрія, що жила власним ритмом.

 І раптом між символами спалахнули слова:

Memoria est lux. Lux est potestas.

 (Пам’ять — це світло. Світло — це влада.)

Елла прошепотіла:

 — Це... той самий код, який був у плиті. Але тепер — у генетичному форматі.

Анрі дивився на неї:

 — І що тепер?

 — Тепер ми повинні знайти, хто активує алгоритм.

 — І зупинити його?

 — Ні, — відповіла Елла. — Переписати. Дати світу справжню пам’ять.

Вайс подивився на неї — його погляд став м’якішим, вперше за весь час.

 — Ти стаєш тим, ким був твій батько.

 — А може, ким він не встиг стати, — тихо сказала вона.

6. Світло над Женевою

Ніч над Женевою пульсувала тисячами вогнів.

 На даху складу Елла стояла сама. Вітер з озера ніс холод і тривогу.

 Її телефон спалахнув — повідомлення без номера:

“Lux aurorae. Печатка IV. Рим — не останній.”

Вона зрозуміла: Орден знає, що вони вижили. І гра лише почалася.

Вайс підійшов поруч.

 — Ми не зупинили їх. Ми лише виграли кілька годин.

 — Іноді кілька годин — це все, що потрібно, щоб змінити історію, — сказала Елла.

У небі над Женевою прокотився глухий гуркіт. Десь далеко, у надрах Землі, немов відгукнулась інша епоха. Елла заплющила очі. Її обличчя торкнулось світло — м’яке, але холодне, як попередження.