Розділ VI. "Орден Ока"

1. Рим. Місто під містом

Рим не спав.

 Під вузькими вуличками, під древніми арками й святинями текло інше життя — тіньове, закодоване в камені.

 Елла стояла біля входу до Базиліки Святого Климента, відомої тим, що під нею — три рівні стародавніх храмів. Але вона знала: глибше є ще один.

 Той, що не позначений на жодній карті.

Анрі перевірив документи — фальшиві перепустки до архівів Ватикану.

 — Ти впевнена, що це звідси?

 Елла кивнула.

 — Пластина зреагувала на символ біля базиліки. Це не випадково.

Під їхніми ногами старе місто дихало вологою й камінням. З кожним кроком углиб повітря густішало, лампи мерехтіли.

У третій залі, біля стіни, де колись стояло святилище Мітри, Елла зупинилася.

 Вона провела пальцями по стелі — і відчула тремтіння.

 Метал у кишені засвітився.

Анрі нахилився, обережно натис на плиту — вона від’їхала вбік, відкриваючи темний хід.

— Господи… — прошепотів він. — Це навіть не римська кладка. Старіше.

 — Значно, — сказала Елла. — Атланти. Вони були тут до Риму.

Вона запалила ліхтар.

 Темний прохід вів униз, до зали, де все зупинилося — повітря застигло, як перед вибухом.

І там, у центрі — круглий стіл із чорного каменю.

 На ньому — вирізьблений символ “Ока”, і довкола нього сім порожніх отворів.

— Сім печаток, — сказала Елла. — І ми маємо другу.

Вона дістала пластину, обережно вставила її у відповідний отвір.

 На мить нічого не сталось. Потім підлога здригнулася, загуркотіло — і з тіні з’явився чоловік у темному.

Конрад Вайс.

2. Пропозиція ворога

Анрі інстинктивно потягнувся до зброї, але Вайс підняв руки.

 — Не потрібно. Якщо б я хотів — ви б уже не стояли.

— Ти стежиш за нами, — кинула Елла.

 — Ні, — він усміхнувся. — Я веду вас.

— Навіщо?

 — Бо все, що ти бачила на Санторіні, — лише перша сходинка. Орден готує “Відкриття”. І якщо вони запустять код — світ зміниться назавжди.

Анрі зітхнув.

 — І ти, мабуть, єдиний, хто хоче нас “урятувати”?

 — Я — єдиний, хто знає, як це зупинити, — сказав Вайс.

Він підійшов ближче, погляд його був пронизливим.

 — Ти розумієш, Елло, що твій батько був частиною Ордену. Він створив перший фрагмент коду. Але потім зрозумів, що вони хочуть використати його не для пізнання — а для влади.

Елла відчула, як усередині щось обірвалося.

 — Ти брешеш.

 — Подумай, — тихо відповів він. — Хто фінансував його експедиції? Хто мав доступ до даних, що він приховував навіть від тебе?

Її пальці затремтіли.

 — Ти… ти кажеш, що мій батько допоміг створити те, що знищило Атлантиду?

 — Він створив те, що може її повернути. І тому його прибрали.

Вайс зробив паузу, потім протягнув їй маленький металевий диск.

 — Це — координати третьої печатки. Але без мене ти не дійдеш. Орден стежить за кожним твоїм кроком.

Анрі напружено подивився на Еллу:

 — Ти не збираєшся йому довіряти?

 — Я не довіряю. Я використовую, — відповіла вона.

3. Архіви Ватикану

Наступного дня вони пробралися до Ватикану, під прикриттям нічного чергування.

 Вайс ішов попереду, немов знав кожен поворот.

 Елла відчувала, що її серце б’ється в такт крокам — швидко, рвано.

Підземні архіви були схожі на місто зі скла й бетону — стерильне, холодне.

 Між рядами зберігалися ящики без позначень, лише коди.

— Що ми шукаємо? — спитав Анрі.

 — Фрагмент “Liber Oculus” — Книгу Ока. Оригінал Атлантичного коду, — відповів Вайс.

Вони зупинилися біля однієї з капсул.

 Вайс приклав до панелі диск, який передав Еллі.

 Система спалахнула, і на екрані з’явилися лінії — геометричні, складні, мов формули, але утворювали обличчя.

Обличчя її батька.

Елла завмерла.

 — Ні… цього не може бути…

Відео ожило.

“Якщо ти це бачиш, Елло, значить вони знайшли тебе раніше, ніж я сподівався. Не довіряй нікому — навіть тим, хто назве себе союзником. Код не є зброєю. Це — пам’ять світу. Але якщо вони завершать його активацію — історія перепишеться. І ти забудеш усе, навіть себе.”

Екран згас.

Анрі тихо прошепотів:

 — Твій батько знав, що все це станеться.

Вайс дивився на неї пильно.

 — Тепер розумієш, чому я тебе не вбив? Бо він просив.

4. Тиша перед бурею

Вони вийшли з архівів у передсвітанковій тиші.

 Над Римом уже світліло.

 Елла стояла біля площі Святого Петра, тримаючи диск у руці.

— Він був живий довше, ніж я думала, — сказала вона тихо.

 — І залишив тобі вибір, — відповів Вайс.

— А ти? Ти чого хочеш?

 Вайс подивився просто в її очі.

 — Я хочу, щоб світ залишився реальним. І якщо для цього треба піти проти Ордену — я піду.

Анрі встав між ними.

 — І ми просто маємо тобі повірити?

 — Ні, — сказав Вайс. — Маєте вирішити. Але часу майже не залишилось. Орден збирає раду в Женеві. Там вони активують третю печатку.

Елла стисла пластину.

 — Тоді ми йдемо туди.

Вайс кивнув.

 — Але пам’ятай, доктор Рівен: щоб зупинити їх, треба буде відкрити те, що твій батько боявся навіть назвати.

5. Місто, що чує молитви

Коли вони розходилися в різні боки, Елла ще довго стояла біля мосту через Тибр. Вітер приносив запах вогкої кам’яної історії. Світло світанку торкалося куполів, і місто ніби слухало — чекало. Вона відчула, як десь глибоко всередині змінився ритм — не просто серця, а самої істини. Відтепер усе — особисте. І вперше вона подумала: а може, Вайс не ворог. А може, він — дзеркало її власного вибору.