Марк

Здавалось, усе повертається у звичне русло. Аліса так само неочікувано зникла з мого реального життя, як і з’явилася. Я був певен, що швидко відійду від цього знайомства, але тепер кожну ніч бачив сни.

Вони були зовсім не схожі на ті попередні, у яких вона тікала, розчинялася чи зникала, щойно я торкався її руки. Тепер усе було набагато гірше. Сни пахли стерильною чистотою лікарні та залізом. Сни були про смерть.

Я тримаю Алісу на руках — окровавлену, непритомну, відчуваючи, як її тіло стає дедалі важчим. Молю її не вмирати, кричу, але з горла виривається лише тихий хрип. Мені снилось, як сиджу біля її лікарняного ліжка, стискаю тонку долоню, і в цей момент різко починає пищати монітор — рівна лінія, серце зупинилося. Кожен сон — її смерть.

Раніше це була лише отрута в солодкому торті — метафора небезпеки. Тепер підсвідомість перестала грати в образи й почала бити набагато болючіше: прямо в серце.

Що це? Передчуття чи мій власний страх, що виходить назовні? І головне: чому я так реагую на чужу мені людину?

Вона кілька днів не заходила в мережу. Можливо, я б і не задумався над цим, якби ті сни не розривали груди щоночі. Чи маю я переживати за неї? Я не хочу цього. Але… перестати не можу.

Мої думки перебив дзвінок від бро.

— Хелоу! Я збираю компанію в боулінг, — бадьоро пролунало в трубці. — І перед тим як ти почнеш відмазуватись — ні, ти йдеш. Ніяких відмовок. 19:00, «Лібераті». Чекаю.

— Ну добре. До зустрічі, — кивнув я порожній кімнаті.

Антон обожнює великі компанії і шумні розваги. Я ж ціную спокій та розмови один на один. Але, мабуть, справді не завадить відволіктись від цих кривавих видінь.

Я швидко одягнувся, взяв ключі та вийшов. І тільки вже в коридорі, глянувши у дзеркало, помітив одну деталь. Коли я йшов на зустріч з Алісою, я пів години вибирав сорочку, прискіпливо вивчаючи кожен комірець. А зараз — накинув перше, що потрапило під руку.

Що це означає? Невже її думка була для мене настільки важливою? Ні. Не можна цього допускати. Добре, що все обірвалось.

Коли я зайшов у хол «Лібераті», на мить подумав, що знову дивлюся сон. Такий самий реалістичний, як ті нічні жахіття. Але ні. Це була дійсність. Аліса стояла поруч з Антоном і рештою компанії.

Що вона тут робить? Це Антон постарався? Ну дякую, ведмежа послуга.

Вона виглядала… інакше. Щось у ній змінилося — навіть погляд. Спокійний, але абсолютно холодний. Наче вона стала дорослішою на ціле життя всього за один тиждень.

— Всім привіт. Алісо? І ти тут? — промовив я, намагаючись зберігати голос рівним, хоча всередині все здригнулося від того, що вона жива і справжня.

— Так. Мене запросив Антон, тож я не змогла відмовитись, — сказала вона, не глянувши на мене навіть мигцем. Її слова були як гострі крижинки.

Чому вона злиться? Чому уникає погляду? Я не витримав, підійшов ближче й злегка, майже невагомо, повернув її обличчя за підборіддя до себе.

— У тебе все добре? Ти давно не заходила в мережу.

— Ем… так, усе добре, — розгублено відповіла вона і одразу відійшла, розриваючи контакт.

Головне — що все добре, повторив я собі, намагаючись вгамувати тривогу. Те, що вона не хоче спілкуватися, мене не повинно обходити.

— Я ще Маю покликав, — встряв у розмову Антон, сяючи посмішкою.

Аліса аж здригнулась. Я помітив це — вона наче заціпеніла, ніби її прошив наскрізь зимовий протяг. На мить здалося, що вона зараз просто розвернеться і піде геть.

Вони з Маєю посварились? Чи Мая встигла їй щось наговорити про ту ніч?

— Вона буде? — спокійно запитала Аліса, але її очі видавали нерви гірше за будь-які слова.

— Ні, сьогодні вона зайнята, — відповів Антон.

Я подумки вилаявся. Навіщо він взагалі згадав про цю Маю? Атмосфера за нашим столиком миттєво стала такою напруженою, що повітря можна було різати ножем.