Аліса

Чому він дзвонить? Що йому ще від мене треба? Хоче запитати, які улюблені квіти в Маї? Чи подякувати за те, що я їх познайомила?

Я дивилася на екран, де висвітлювалося його ім'я, і відчувала, як усередині все стискається. Не буду брати слухавку. Не хочу чути його голос.

Чи ні… треба взяти. Не хочу, щоб він думав, що я ображаюсь. Треба поводитися як завжди. Хоча «як завжди» вже точно не вийде, але я мушу принаймні спробувати не виказати, наскільки мені боляче.

— Ало, — промовила я, витримавши паузу в три секунди, щоб голос не здригнувся.

— Привіт, Алісо. Я хотів запитати, чи все добре? Чи ти нормально дісталася додому? — запитав він.

Ну і яке тобі діло? Навіщо питаєш тепер? І цей голос… він здався мені занадто бадьорим. Знайомство з моєю подругою явно пішло йому на користь. Цікаво, вони зараз разом? Може, це Мая попросила його подзвонити, бо відчувала провину?

— Так, — відповіла я коротко. Голос пролунав навіть холодніше, ніж я планувала.

— Я хотів вибачитись, — несподівано промовив він.

— За що? — я справді здивувалась.

— Ну… я тебе запросив, але ми майже не поспілкувалися. Можливо, тобі було нудно в компанії чужих людей.

— Ні. Я люблю нові знайомства й нові місця. Я поспішаю, тож дякую за запрошення. Бувай.

Я поклала слухавку тремтячими руками, не чекаючи відповіді. І тут я вже не витримала — перша гаряча сльоза скотилася по щоці. Це був один із найгірших вечорів у моєму житті. Я просто рахувала секунди до його закінчення, намагаючись тримати обличчя і не розплакатися прямо там, під червоним неоном клубу.

Я згадала той момент у туалеті. Холодна біла плитка під ногами здавалася єдиною твердою річчю в світі, що розвалювався.

— Ти чого так довго? — пролунав голос Маї за моєю спиною. Вона стояла біля дзеркала, задоволено поправляючи помаду. — Цей Марк… чому ти не розповідала про нього раніше? Ти бачила, як він тримає дистанцію з усіма, крім мене? Здається, твій знайомий не такий уже й сухар.

— Ми нещодавно познайомилися, — відповіла я, вмиваючись холодною водою. — Не було нагоди розповісти.

— А-а-а, ну тепер зрозуміло, — протягнула вона, уважно вивчаючи своє відображення. — Тобто у вас із ним нічого немає? Ти не проти, якщо я познайомлюся з ним поближче?

У цей момент моє серце просто зупинилося. Ноги стали ватними, а повітря в приміщенні раптом забракло. Мені здалося, що я зараз просто осяду на цю холодну підлогу й більше не підведуся. Але я лише кивнула, витискаючи з себе фальшиву посмішку.

Шлях додому в таксі був нестерпним. Я дивилася на вогні нічного міста, що розпливалися від сліз, і машинально малювала пальцем на запотілому склі химерні візерунки. Намагалася згадати хоч один момент за вечір, коли він дивився б на мене так, як на Маю. Не згадала. Кожен його жест, який я вважала особливим, тепер здавався простою ввічливістю.

Квіти, що він мені подарував, хотіла викинути відразу, на виході з «Інферно», але не змогла. Я везла цей букет у таксі, притискаючи до себе, наче він міг мене захистити від того болю, що розривав груди. Вже вдома я поставила їх у воду. Вони все ще були ідеально свіжими, але для мене вже пахли не романтикою, а похороном моїх надій. Яка ж я була щаслива, коли він простягнув мені їх біля машини… і як гірко було дивитися на них тепер.

Я провела рукою по пелюстках — вони були холодними, як і людина, що їх подарувала. Квіти для галочки. Жест вихованого хлопчика, а не зацікавленого чоловіка.

Сама винна: не треба було навіть десь глибоко в душі сподіватися, що я можу йому подобатись. Яка ж я наївна. Завжди ж вміла тверезо оцінити ситуацію, а тут просто сплела ілюзію з його випадкових поглядів і стриманих усмішок.

Я машинально зайшла в Instagram. Стрічка оновилася. Історія Маї. На фото — два квитки в кіно на останній ряд.

У них почався квітково-букетний період. Яка романтика… Поки я вмивалася сльозами, вони обирали фільм.

Я жбурнула телефон на ліжко і заплющила очі. Цікаво, про що вони будуть шепотітись в темряві кінозалу? Чи сміялися вони з моєї незграбності? Ні сил, ні бажання щось робити не лишилося. Весь день минув у напівзабутті, у нескінченному колі думок, від яких не було куди втекти. Я просто хотіла, щоб цей біль нарешті став тихішим.