Аліса

Я вдягнула сукню й пальто — хотілося виглядати елегантно. Та якби знала, що повертатимусь пізно ввечері додому пішки, обрала б теплі речі замість святкових. Ще й як на зло почав сипати сніг. Мене затрусило від холоду.

Зима — моя улюблена пора року. З дитинства я обожнювала її за красу та казковість. Сніжинки такі чудові — я й досі люблю розглядати їх і ловити на долоню. Кожна має свою форму: лапата, дрібна, витончена. Вони такі різні, як і люди. Кажуть, у світі всього сім чудес, але я впевнена — їх має бути вісім. І восьмим я б неодмінно зробила те, як рипить свіжий сніг під ногами. Зліпити сніговика, зробити ангела на свіжому кучугурі, покататися на санчатах — це чудові забави, і я посперечаюся з кожним, хто скаже, що вони лише для дітей.

Я звикла, що спочатку ми святкуємо Новий рік, потім Різдво, а за ним — Старий Новий рік. Хоча зараз через зміну календарів Різдво ніби трохи випадає зі звичного ритму.

У дитинстві татусь завжди додавав Різдву містичності. Він пояснював, що в ніч на сьоме січня готують тільки пісні страви і залишають їх на столі — нібито душі померлих родичів приходять пригоститися. Я дуже боялася привидів тоді й боюсь їх досі. Хочу вірити, що їх не існує, але впевненості немає. Якось я навіть перерахувала всі страви та зважила кожну тарілку, щоб вранці перевірити, чи приходили «гості». Вам не передати мого ступору, коли на терезах дійсно не вистачило кількох грамів! Вже згодом, коли я розповіла татові про свій експеримент, він довго сміявся, а потім зізнався, що вночі просто прокинувся попити води й вирішив трішки перекусити.

Зимові свята завжди дарують відчуття чарівності. Ми прикрашаємо ялинку, даруємо подарунки й щиро віримо, що загадане здійсниться. Я вважаю, що людей, які не ставлять ялинку, бо лінуються, треба карати законом — пожартувала я сама до себе. А держава обов’язково має надавати іграшки та дерева тим, хто не може собі їх дозволити.

А чого варта традиція спалювати папірець із бажанням, кидати попіл у келих і випивати його, поки годинник б’є північ? Це завжди виглядає кумедно, бо папір ніколи не згоряє повністю. У результаті ти не п’єш шампанське, а буквально зажовуєш його обвугленими шматками.

Цього разу я загадала зустріти своє кохання — взаємне, цікаве, таке, щоб розгорталося, мов сюжет у фільмі. Та краще б я загадала мати голову на плечах і завжди брати гаманець, навіть якщо подруга обіцяла завезти тебе додому. Шкода, що сертифікат у театральний буфет не можна обміняти на поїздку в таксі. Я йду всього десять хвилин, а зуб на зуб уже не потрапляє.

Я чекаю, поки проїде чорна BMW, і готуюсь перейти дорогу. Раптом нога ковзає, і я падаю. Хвиля емоцій накриває миттєво: втома від роботи, підлість подруги, презирливий погляд того незнайомця, холод і нескінченний шлях попереду. По щоці скочується сльоза. Недаремно вона солона — у такий мороз вона цілком могла б перетворитися на крижану бурульку прямо на моїх віях. Я витираю її долонею, і саме в цей момент позаду зупиняється машина. Світло фар ковзає по снігу, вирізаючи з темряви мою тінь.

Усередині все стискається — наче я вже знаю, хто зараз вийде з авто.