Пролог

Він зайшов до квартири.

Світло не горіло.

Кілька секунд він нерухомо стояв у пітьмі, а потім зробив крок і відчув під ногами щось липке. Тиша стала такою густою, що її, здавалося, можна було торкнутися рукою. Згодом він почув цокання годинника. Раніше він ніколи не звертав на це уваги, а тепер кожне «тік-так» боляче віддавалося у скронях.

У повітрі висів важкий запах поту й алкоголю. Він передчував щось лихе, але не міг збагнути, що саме. Сьогодні він відчайдушно поспішав до неї. Поїхав у відрядження на кілька днів, але повернувся раніше, щоб влаштувати сюрприз. Та інтуїція підказувала, що сюрприз чекає саме на нього.

Раптом тишу розірвали жіночі крики й стогони — ті самі, причиною яких був він ще зовсім нещодавно. Йому одразу стало зрозуміло, кому вони належать і чим займається його… чи вже не його кохана. Ноги наче задерев’яніли, та він повільно рушив до кімнати. Серце стискалося, дихати ставало дедалі важче. Навіть ледь чутний скрип підлоги здавався громом. З кожним кроком звуки ставали гучнішими й вибивали землю з-під ніг.

Він увійшов до спальні. Яскраве місячне сяйво, що пробивалося крізь штори, на мить засліпило його. На столі — два кришталеві келихи й пляшка шампанського. Перекинутий стілець самотньо лежав посеред кімнати. Ліжко ритмічно скрипіло в такт стогонам. Силует був до болю знайомим. Він до останнього сподівався побачити не її — і тим паче не в обіймах власного брата.

«Як вони могли так вчинити зі мною? Як він міг… А вона?..» — дикий голос, повний ненависті, лунав у його голові.

На цьому моменті він завжди прокидався. Ривок — і темрява спальні витісняла місячне сяйво сну. Тіло вкривав холодний піт, а легені жадібно ковтали повітря. Горло пересохло, руки тремтіли. Здавалося, він кричав не лише уві сні, а й наяву.

Цей кошмар переслідує його вже десять років. Він не розуміє, чому доля змушує його щоночі бачити одні й ті самі обличчя. Звідки приходять образи людей, яких він ніколи не зустрічав? Брата, якого насправді не має. Жінку — чи то кохану, чи то дружину, якої в нього ніколи не було.

Він не прагнув з’ясовувати деталі, він просто хотів, щоб це припинилося. Він не вірив у містику чи доленосні знаки. Колись навіть шукав пояснення в інтернеті, та нічого вартого уваги не знайшов. Після кожного такого видіння серце ще довго несамовито калатало, ніби зрада сталася насправді. Кілька днів він жив у тривозі, поступово оговтуючись. Та щойно марево відступало — кошмар повертався знову.

В одному з тих снів він дізнався її ім’я — Елісія.

Видіння так виснажували, що певний час Марк намагався взагалі не спати. Вони в’їлися у свідомість, отруївши ставлення до реальних жінок. У кожній він бачив потенційну зрадницю — ту, що здатна принести лише біль.