Розділ 12

Попри умовне примирення ввечері, наступний день Катя почувалася розбитою та роздратованою – її нервувало таке ставлення боса до неї. Наче вона дійсно належить лише йому. Власних бісів! І не така вона вже дурепа, щоб вірити у казочки про промислове шпигунство. Якби те ж саме сталося з Альбінкою – впевнено б сказала, що хтось запав, але ж це вона! Камон, які сердечні справи?! Ну смішно, їй богу! Ні, не те щоб самооцінка була такою заниженою, але ж закохуються у малих, ніжних, тендітних ельфійок! А не дівку-біду, яка без жодних сумнівів підсипає проносне у напій, та має таку важку руку, що охоронець в офісі зайвий раз боїться її оглядати!

Ні, з такими можна дружити, працювати, приятелювати чи йти у розвідку, а ось кохання… Сорянчик, тут ця тема не канає.

Відмівши найлогічніший варіант, Катя тільки більше завелася – її дратувало рішуче все. Думала, що давно зрозуміла логіку цього довбанутого боса, аж тут такий сюрприз! Отримай і розпишися! Ще й, як на зло, на тому тижні всі справи розгребла, щоб спокійно займатися підготовкою до вечірки. А питати про тімбілдінг було ще ранувато…

Поринувши у власні думки, почала накручувати ланцюжок на палець, і схаменулася – точно, вона ж хотіла сходити до місцевого ювеліра! Майстер, молодий хлопець, вередливий митець та справжній професіонал своєї справи, миттю ж відклав усі термінові справи, щоб догодити дівчині.  А вона одразу ж зрозуміла, що тямущий! Добре, що не помилилася у своїх очікуваннях. Зрозумівши завдання, хлопець з легким призирством глянув на підвіску – і віслюку було зрозуміло, що не вважає камінь справжнім. Але варто було лише пильніше придивитися, як зіпрів. Нервово оглядав незвичну деталь, стирав краплі поту з лоба та змінював кут світла на лампі. Крутив і так, і сяк, а результату все не було.

- Зрозуміло, відповіді ви мені не дасте, - зітхнула дівчина й простягнула руку за своєю річчю.

- А, може, залишите мені? Я ще подивлюся, пошукаю. Самі ж знаєте – ми не з усім камінням працюємо… - спробував вмовити, але Катя була налаштована рішуче – жодних чужих рук! Ага, знає таких – мацальцями своїми її красу облапають, а зиску – 0. Самі лише нерви!

- Та ні, дякую. Я вже якось сама, - поманила пальчиком до себе прикрасу, і хлопцеві все ж довелося віддати незвичний експонат.

Зараз саме мав розпочатися обід, але апетиту геть не було. То ж, сівши за стіл, поклала кулон перед собою, і відкрила пошукову систему.

- Ну, дядько Гугл, виручай, - зітхнула, й ввела базове «дорогоцінне каміння». Принаймні в тому, що це не якась бракована пластмаска, та й чистота «скельця», як у справжнього алмаза, після зустрічі з ювеліром була впевнена.

Скільки просиділа за екраном, і не згадати – тільки результату все не було. Ну, окрім того, що голова розболілася. Вона й фотографувала кожен камінь з прикрас, які придбала вчора, і вводила всі можливі характеристики, і навмання тицяла в усі бодай трохи схожі зображення, але успіху не було.

- Та що ж ти таке? – сперлася ліктями об стіл, а потім ще й лоба в долоньках заховала. В голову почали лізти нав’язливі думки про космічні експерименти та радіаційне випромінювання. Прикрила очі лише на хвильку, а бос вже тут, як тут!

- Катю, з тобою все гаразд? – капець! От як так підкрався?! Все ніяк не звикне до цієї бісової босової манери.

- Так,- відмахнулася, - просто з думками треба зібратися.

- Можу чимось допомогти? – присів на краєчок столу, з подивом глянувши на картинки на екрані. – Катю, я, звісно, просив пошукати щось новеньке, але ж не до посиніння! Ти трудоголік, ти в курсі? – спитав, наче й сам здивувався цій думці.

- Ой, та заганялася б я так через роботу? – відкинулася в кріслі й схрестила руки на грудях: - То вчора гарнітур придбала, а з яким каменем – не знаю. – вона потягнулася за прикрасою й з ніжністю взяла її. – Гарна штучка, правда?

- Ага, - кивнув чоловік, і нахабно схопив ланцюжок. – Де це ти взяла? – нарешті видавив з себе. Якби не ось цей фанатичний та прискіпливий погляд, взагалі б отримав на горіхи від своєї помічниці. Але тут було зрозуміло – дійсно занурився у професійне вивчення. Наче той Скрудж Макдак, який міг на вагу визначити кількість та номінал монети!

- Місця треба знати, - знизала плечима, але не проканало. – Та знайшла в один магазинчик. Там же й сережки та каблучку взяла, - обережно кивнула на залишки гарнітура на столі.

- Катю це… - бос навіть не міг підібрати слів. – Катю це ж просто бомба! Це саме те, що я шукав! У них ще є? Ти зможеш покликати їх сюди? А вони постачальники, чи лише продавці? – завалив її питаннями вже за мить.

- Циць! – не витримала його натиску дівчина. – Та нічого не знаю, окрім того, що, здається, самі всім займаються! А про все інше, як хочете, завтра спитаю. Тільки відійдіть від мене! – майже прокричала, бо втислася в крісло, а шеф ледь не лежав на ній, жадаючи відповідей. Он руки вже встиг покласти на її ж підлокітники й нависав, мов хижак.

- Що? – схаменувся Олег Юрійович.

- Кажу – киш від мене, бо зараз проковтнете зі своїм бізнес-завзяттям! – невдоволено засовалася на дупці. – Говорю ж – завтра про все дізнаюся, бо й самій цікаво. Але не треба ось так на мене дивитися – я вам не пампушка. Тобто не ватрушка.

- Вибач, - скуйовдив волосся й встав. – Просто це саме те, що я шукав так довго! Ти комусь вже це показувала?