Розділ 11

Олег був роздратований не на жарт – він покладав багато надій на цю зустріч, а отримав натомість лише зіпсований настрій та рахунок з кругленькою сумою. Лишалося лише сподіватися на те, що постачальники дадуть пристойну знижку на всі подальші закупівлі. Хоча, звісно, хотілося чогось новенького – того, що ще ніхто не бачив! А не всі ці заїжджені діаманти, рубіни, сапфіри та смарагди. Остогидло, чесне слово! Як і бірюза, місячне каміння й усе те, що кожен з його клієнтів вже знав і бачив мільйон разів! Та що вже казати – все це його дід вже навпомацки міг впізнати – структура каменя вона така – не підробити й не змінити нічим!

- Привіт, братику! А нічогенька така туса, я зацінив, - наче привид, з-під землі з’явився Єгор. Якби не музика – всі присутні почули б скрегіт зубів. Так буває, коли двоє не надто любих родичів зустрічаються й змушені посміхатися один одному. – А де твій танк? Невже без неї прийшов? А як же шоколадки, тістечка для любоньки? Схудне ж бідненька. А, чи ти вирішив зекономити, щоб хоч щось гостям дісталося? – озирнувся навсібіч конкурент.

- Пельку стули, - процідив крізь зуби Олег. Для повного комплекту радості йому тільки уїдливих коментарів не вистачало.

- Бо що? Згодуєш мене їй? Мав рацію – ця «краля», - на останньому слові ледь не подавився власним сміхом, - точно не для мене. То ж згоден – цього разу не битимемося об заклад.

- Чуєш ти, шут гороховий, ще слово, і посміхатися нічим буде – супчик смоктатимеш через соломинку до скону віків, - не на жарт завівся головний. Їхні суперечки з братом – то річ вже звична. А ось ображати Катю він нікому не дозволить. Тим паче, що, якби Єгору не обламали крила, ще не факт, що він би саме так про неї говорив. Просто його помічниця єдина, в кого вистачило клепки в голові побачити справжню суть покидька. Хоча ні, скоріш вже мерзоти – для покидька має бути хоч якийсь характер, а братик наче той слимак безхребетний – хоч наступай на нього, а все одно теліпатиметься десь, аби мети досягти. Рука Олега, неначе самовільно сіпнулася до коміра Єгорового светра, який той сьогодні вдягнув, й за мить скрутила його в тугий вузол. А хотілося б такої ж долі й для братика.

- Прибери руки, - наче й хотів, щоб виглядало жартом, але очі вже недобре блищали. Олег натомість притягнув його до себе й хотів щось сказати, але не встиг.

- Ой, Єгорчику, й ти тут? Добре, бо ми ж не договорили! – голосним дзвіночком, пролунав поруч голос Каті. Разом з тим її руки надійно закріпилися на Олеговому лікті. Хоч-не-хоч, а довелося розтиснути пальці.

- До побачення, - невдоволено зиркнув брат. – Мені з жодним з вас більше немає про що говорити, - відсмикнув він свій одяг і швидко розтанув в пістрявому натовпі гостей.

- Як буде час – заходь, буду рада побазікати, - крикнула йому в спину помічниця, посміхаючись на всі 32.

- Якого біса це було? – не стримався й прошипів Олег. Його рука тим часом лягла на талію дівчини, й пальці зі злістю вп’ялися в ніжну шкіру.

- Шефе, я теж вмію зубки показувати, але ви ж не хочете цього бачити. Чи не так? – останні слова прозвучали аж занадто погрозливо. А це ж ще й сказала, не припиняючи посміхатися. Зі сторони подивишся – то мило щебечуть.

Варто було б прибрати руку й перепросити, але натомість мільки міцніше притис до себе й, схилившись, перепитав:

- Катю, якого біса тільки що було?! – і до чорта її слова про минулу зустріч з Єгором, логіку, здоровий глузд й всі інші непотрібні атрибути розумної людини. В Олега є дещо краще – ревність і небажання ділитися своєю єдиною. Помічницею єдиною – більше ж таких нема, правда ж?

Ох не дарма дівка-біда манікюр робила – її гострі нігтики навіть через тканину сорочки та піджака неприємно врізалися у шкіру.

- Приберіть руки, Олеже Юрійовичу – мені боляче. А якщо хочете продовжити нашу розмову в тому ж тоні, то перейдімо в кабінет – заразом підпишете мою заяву на звільнення, - от не знав, що більше подіяло – обіцянка звільнитися, чи зізнання, що зробив боляче. Від будь-якого з варіантів ставало неприємно. От кого-кого, а її точно не хотів ображати. Хватку послабив, але руку не прибрав – тепер вона просто лежала на дівочій талії, наче Катя була не його помічницею, а супутницею.

- Так згодиться? – невдоволено спитав?

- На трієчку, але для вас і такий поступ – вже подвиг, - прийняла його примирення дівчина. – Шефе, а тепер зізнайтеся – ви дурень, чи просто телепень? – роздратовано засопіла. Хоча, треба віддати належне – хоча б тихо це сказала, щоб не почули гості.

- Я не в настрої жартувати, - процідив крізь зуби.

- Ой, а я прям перед виступом на стендапі розминаюся! – фиркнула. – Розумію, що цей формат заходу передбачає трохи легше розумове навантаження, але ж не настільки! Слухайте, хто має краще знати вашого брати – ви, чи я?! – стала, рішучо руки в боки вперла, й стріляє очима, мов та відьма. Тільки замість мітли в руці – гарненький клатч. Ні, ну дівка-біда, хоч в що її одягни, собі не зраджуватиме – проти природи й не попреш. Особливо якщо природа така зубаста і язиката. – І чого ви на мене так з-під лоба дивитеся, наче я ваш останній шматок сала копченого з’їла? А тепер годі удавати з себе малечу й подумайте, ось про що, - Катя виставила перед собою руку й торкнулася першого пальця: - нам тут скандал через бійку потрібен? – у відповідь - стримане хитання головою. А тим часом дівчина торкнулася другого пальця: - ваш братик би помітив, що ви єдиний, хто привів помічницю сюди? – незадоволений кивок, і легке торкання третього пальця: - він клепки не має, то ж подумав би точно не про контракти, чи не так? Ну хворенький, що з нього взяти? – тепер до кивка додалося гучне сопіння. – А між вами, як я розумію, в усьому суперництво? – відповідати не поспішав – навіть губу з внутрішньої сторони закусив, щоб не бовкнути нічого. Все ж умовно вони грали з Єгором на одній стороні. – Ой, годі, по вас обом все видно, - закотила очі Катя. – Босе, такі, як цей тип, відмови не приймають. То ж тут лише два варіанти – або продовжити гру за його правилами, або ввести свої. Чи вам не знати, що чоловіки за своєю натурою мисливці й бажають полювати? Якщо вовк побачить, що олениця біжить на нього, то єдиною його думкою буде – як найшвидше дременути від цієї скаженої. Ось і з Єгором так. Коли я кажу йому прямо, що маю на нього плани – він хоче лише одного – чкурнути якнайдалі.