Розділ 9

Отже, атмосфера йому не подобається? Шкода сказати, що вона готувати вміє? Язика зламає, але не зізнається, що щось сподобалося? Ну, босику, постривай!

Ох і вибісив він її вчора. Але молодець – стрималася, і навіть не накричала на нього й двері не винесла, коли прощалася. А це, між інших, чималої кількості нервових клітин їй коштувало! Проте то дрібниці – сьогодні підготувалася на всі 100, то ж віділляються кішці мишачі сльози! Хоча, хто з них двох мишеня – то ще подивитися треба!

Приготувавши найсмачнішу каву з усіх можливих, Катя висипала туди вміст пакетика, який вчора принесла Альбіна. А що – непоганий варіант. Сам же кричав, що її тортик йому поперек горла став би, якби з’їв. Ось вона й полікує, щоб не дай боже з босиком нічого не сталося. Нащо їй ті проблеми? Потім ще труп ховати…

Упевнившись в тому, що засіб повністю розчинився в каві, дівчина щедро додала в горнятко вершків. Ще й обрала найжирнючіші, щоб аж повилазило. Він же хотів скуштувати щось новеньке? От нехай і спробує. Тим паче, що сьогодні вона перед роботою добряче поповнила арсенал.

Поставивши чашку на тарілку (блюдцем ту тацю ніяк не назвеш), Катя натягла на вуста найчарівнішу посмішку з усіх можливих. Щобільше – почуття це було цілком щирим! Навіть очі сяяли від щастя й очікування реакції боса.

Глянула на себе в дзеркало, поправила волосся й взялася за ручку.

- Добрий ранок, Олеже Юрійовичу! Вчора таки розібралася з юристами, то ж контракт принесу одразу після ранкової кави – немає чого псувати собі настрій! – пурхала біля боса, виставляючи на стіл каву й маленькі цукерочки з гіркого шоколаду. Це єдиний умовно солодкий десерт, який ще хоч якось сприймав.

- Що це? – не зрозумів чоловік, побачивши замість чорного напою – ледь коричнуватий.

- Так ви ж вчора хотіли спробувати з вершками, ось я й згадала зранку. Мрії мають здійснюватися, - підморгнула йому й вибігла з кабінету. Саме вчасно задзвонив телефон у приймальні.

Те, як зло сопів шеф, давлячись кремовим напоєм, чула навіть за зачиненими дверима. Але ж сам хотів, то ж тепер нехай не скаржиться!

До речі, скаржитися таки не насмілився – схоже, стало соромно за вчорашню поведінку, то ж змовчав. Цікаво, а чи вип’є?

Вичекавши хвилин з десять, дівчина взяла теку з документами від юридичного й попрямувала до кабінету головного. Ледь стримала посмішку, помітивши, що виходить з вбиральні. Але, схоже, просто виливав каву.

- Ой, та що ви, я б сама помила! – удала з себе безмозку курку Катя.

- Та мені не важко, - пробурмотів собі під носа ніяково. – Зроби, будь ласка, ще кави. А то якось не напився. Тільки цього разу без вершків, добре? – засунув свого носа в папери.

- Звісно. Вам до наради, чи вже під час?

- Краще зараз, але якщо не встигаєш – можна й під час, - сказав, не піднімаючи голови, але потім різко захлопнув теку й спитав: - Якої наради?

- Щотижневої, - кивнула впевнено. – Ви ж в понеділок не провели, а у вівторок погано себе почували. В середу взагалі на роботі не з’явилися, в четвер не встигли, а у п’ятницю… - перераховувала вона, - а у п'ятницю вже сьогодні, то ж я всіх запросила на 10:00 на нараду. Скоро звіти принесуть, а я поки видрукую для всіх копії подальшої стратегії. Розсилала на пошту, але ви ж самі знаєте – вони як маленькі діти – все треба проконтролювати й до рук дати.

- Катю, але я не давав вказівок щодо наради, - недобре зіщулився бос.

- Не давали, - кивнула. – Але ще в перший день наказали обов’язково проводити ці наради щотижня, - нагадала таким тоном, який автоматично робив саме генерального винуватим у сьогоднішній нараді. Він мовчки сприйняв усі її слова – дійсно ж сам давав вказівку. Нехай вже й забув про це, то ж Катя скористалася можливістю і, схопивши чашку, вибігла з кабінету: - Як закінчу – принесу вам каву! – кинула вже через двері.

Дідько! Хм… цікаво, а з цього слова (хоча, скоріш, емоцій, яке воно передавало) починається майже кожен його ранок з того моменту, як взяв до себе Катю. Може це якийсь знак?...

Труснув головою – зараз не час думати про таку маячню. Втім, мусив визнати – дійсно сам винен, бо ж сказав контролювати проведення нарад. Хто ж винен, що забув? На відміну від помічниці…

Всередині неприємно крутило, але вирішив, що то від кави – гидотнішого напою в житті не пив. Чесно хотів хоча б спробувати, але аж губи скрутилися в трубочку, коли відчув кремовий смак. Що поробиш? Довелося вилити – ображати дівчину, повертаючи їй повну чашку, геть не хотілося. Тим паче, що його знову підвів його ж язик – сам бовкнув, що вершків у каву додати хотів. Ну нічого, зараз нормальну принесе.

У животі гучно забулькало, але довелося стерпіти – дозволив собі лише притиснути його сильніше, щоб не надто бурчав. У двері кабінету постукали, а потім, наче малі каченята, один за одним прочимчикували всі начальники. Глянули на молодого боса (ага, більшості з них він годився в сини) й всілися за столом. Кілька пар очей дивилися на нього так, наче готові були запам’ятати кожне слово. От подивишся на цю компашку, і розумієш – кращих та відданіших працівників не знайти. Готові навіть безоплатно працювати цілодобово, аби догодити. Але, варто лише попросити виконати обов’язки, прописані у контракті - все, раптом виразка, склероз, улюблена кішка дружини народжує і все інше. Як це все поєднувалося в одних і тих самих людях – незрозуміло. Та ще й колективно! То що, вірус у них якийсь? А, біс його знає. Головне – тепер у нього є на цю ватагу знатний батіг, якого вони всі бояться, і це чудово.