Розділ 8

Ох і гарне ж завдання їй придумав шеф – у такому стані їй тільки й давай з ким полаятися! Рознесла на друзки весь юридичний відділ! Та так, що їхній начальник особисто приніс у приймальню документи, а його замісник почав заїкатися. Бо що? Бо нєфіг відфутболювати головного, коли він з ними по-нормальному говорить!

Подумала про боса, і ледь клавіатуру не зламала – так сильно натискала кожну клавішу. Добре хоч мишка бездротова – геть би видрала її.

- Гей, берсерку, заспокойся. Хто вибісив? – від кінець робочого дня Альбінка виглядала значно краще – колір обличчя вже став блідо-жовтим, і лише під очима переходив у насичений сірий. Все ж краще, ніж одноманітний зелений, який був зранку.

- З чого ти взяла? – упс…ентер тепер остаточно затиснувся й не бажав виповзати назовні. Хоче пересидіти там гнів Катаріни? Фігушки! – потягнулася за лінійкою і підділа краєчок. Блін, один незграбний рух, і та тріснула навпіл. Та що таке?!

- Ось, напевно, з цього, - тикнула пальцем в шматки на столі подруга.

- Та то китайська канцелярія – що від неї чекати?!

- Це була залізна лінійка, - обережно помітила.

- І що? Гадаєш, там знають, як працювати з металом? – підняла здивовано брову.

- Катю-ю-ю-ю-ю-ю, - наполегливо протягла Альбіна, ледь не лягаючи на стіл.

- Та так, настрій зіпсували після обіду, ось і все, - на автоматі кивнула в сторону шефа, і зціпила зуби – не варто базікати про це. Все ж дивно виглядає, що вона ображається на боса за те, що він нагадав їй про роботу замість того, щоб відповідати на питання про старий нікому не потрібний торт.

- Що, головний? – вирячила очі дівчина. Вона завжди впускала щелепу, коли бачила хоча б один їхній діалог, то ж повірити у те, що можуть бути стосунки, лише як у начальника й підлеглої було важко. – А що сталося? Невже чимось незадоволений?

- Ой, та облиш – нічого серйозного. Так, дрібниці, - спробувала відмахнутися. – О, мені ще до програмістів треба, - «згадала» Катя. – Я з ними надовго зависну, то ж, напевно, не чекай на мене вже.

- Шкода. А я хотіла з тобою про новий гардероб поговорити… - з сумом зауважила Альбінка. Тут в неї заграв мобільник, і дівчина на мить завмерла – то був номер начальниці. – Алло, - аж витяглася вся по струнці, наче солдат перед генералом. Скориставшись тим, що подруга нарешті думає не про неї, Катя швидко вибігла з приймальні, зробивши наостанок ручкою «па-па».

Блін! Підслуховує, як якесь дівчисько! Аж самому соромно стало за таку поведінку, але що поробиш – цікавість взяла гору над дисципліною.

Весь день не ті думки в голову лізли – всередині аж все крутило від гадки про те, що таки перегнув палицю й був занадто грубим з Катею. Наче брата свого не знає – якби дійсно закохав у себе дівчину, то вона б в першу чергу думала б про нього, а не про тортики питала. А, знаючи Катю, напевно ж не подзвонила йому, бо навіть не зважала на підкати Єгорчика. Ні, ну а чого ще чекати від дівки-біди? Клепка ж є…

Коротко кажучи, в якийсь момент Олег пав перед натиском самовмовляння та внутрішнього виправдання помічниці й вже просто гриз самого себе через неналежну поведінку. Та і як перепросити тепер не знав. Може, прокатить просто удати, що все нормально? Хотілося вірити. Принаймні завтра спробує, а там подивиться, як вона це сприйме.

Як тільки почув, що до приймальні зайшла подруга його пампушки, відклав ручку (певний час ще поборовшись з тим, що підслуховувати не гарно - секунди 3, не більше), й завмер, слухаючи розмову. Нічого цікавого не почув, але стало зрозуміло - Катя, як і він, сьогодні, м'яко кажучи, не в настрої. А ось те, що навіть з подругою неохоче розмовляла - здивувало. Дівчатка ж, начебто, люблять попліткувати та поскаржитися одна одній.

Втім, мовчання помічниці наштовхнуло його на цікаву думку - можливо, доля підкидає йому шанс все повернути на свою користь? А що - він поговорить з Альбінкою, а та своєю чергою, налаштує подругу на мирний лад. Так і просити вибачення не доведеться, і Катя все зрозуміє.

З цими думками Олег і підкрався до дверей і схилився до них, ледь не припадаючи вухом. Судячи з того, як схвильовано щебетала - розмовляла з Мегерою, та ще й була, напевно, сама в приймальні. Чоловік вирівнявся, відсмикнув піджак і взявся за ручку, тихо натис, і вийшов. Альбіна стояла до нього спиною, і вся аж занурилася у розмову з керівницею.

- Так, Ангеліно Сергіївно! Звісно! Та вже майже доробила! – кивала вона, немов іграшка-собачка в машину. От цікаво – коли з ним розмовляють, теж так виглядають, чи то лише прерогатива прекрасної статі? Бо колись бачив, як Катя вичитувала начальника відділу забезпечення – картина була – один в один, як зараз. Нарешті дівчина попрощалася, тяжко видихнула й опустила телефон.

- Добрий вечір, - ввічливо привітався директор. Альбіна підстрибнула, при цьому ледь не знісши плоский екран комп’ютера помічниці. На щастя, Олег швидко зреагував і встиг спіймати техніку. Бідна - й так сьогодні від помічниці натерпілася, а тепер ще це. Обережно повернув монітор на місце й став рівно.

- О-о-о-о-олеже Юрійовичу? А ви чого тут? – схопилася за серце білявка. Голос її тремтів – ще трохи й заїкатися почне. Один вигин брови чоловіка, і дівчина вдарила себе телефоном по лобі. Бідося – забула, що тримала його у руці. Скривилася від неприємних відчуттів, але нічого не сказала.