Розділ 7

Олег дуже сильно сподівався, що сьогодні Катя вирішила піти пообідати зі своєю подругою. Хто зна – може вона так і залишила в холодильнику той шматочок торту, що давала йому скуштувати? Там, звісно, не так, щоб багато, але все ж краще, ніж нічого.

Сьогодні геть не було настрою працювати – замотався так, що аж в очах темніло. А все – бісова повня! Він щоразу так реагував – щомісяця випадав з життя щонайменше на три дні. Майже критичні дня якісь! Добре хоч це він точно міг спрогнозувати. Тільки цього разу не було можливості повалятися в ліжку, щоб хоч трохи менше боліла голова. Дивно, але після Катрусиного тортика, який зміг розтягнути аж на два дні, біль відступив – навіть зранку, добряче виспавшись, пішов у спортзал. Тренери, як дивилися на нього, як на скаженого, коли тягав залізо та бігав. Ага – то лише виглядав, як сухоребрик, але тіло було міцним і потребувало відповідних навантажень. Засмучувало одне – після тренувань шалено хотілося їсти. І чомусь нічого окрім тієї жахливої солодкої медової безмежно смачної та легкої гидоти навіть не міг уявити. Аж слинки рот наповнювали, коли згадував той кулінарний шедевр.

Але про це Катя ніколи не дізнається – не вистачало ще, щоб дізналася, що якимось чином змогла вплинути на його гастрономічні вподобання. Пф, не вистачало ще – й так управи на це дівчисько немає, а дати ще якийсь козир в руки – то автоматично підписати собі смертний вирок. Цікаво, вона повірила, що то Єгор зжер її тортик? Ну, інших варіантів окрім такого й не бачив, якщо згадати, як красномовно відпирався від десертика.

Чоловікові пощастило – у приймальні було порожньо. Хоча, в принципі, чому дивуватися, якщо майже весь офіс порожній? Кинувши речі на диван, Олег швидко попрямував до холодильника, схованого у шафі. Серце аж завмерло від передчуття, а рот затопило слиною, але всередині щось глухо гупнуло – на поличках миша повісилася. Буквально – Катя туди іграшку повісила, щоб нагадати, що хтось обіцяв смачні обіди й не дотримав слова. Тарілки з тортиком, чи хоча б його крихтами не було. Вперше в житті Дарко відчув розпач через солодке. Захотілося ображено надути губки й спитати, хто такий безсовісний, але стримався – він дорослий самостійний чоловік! Так! І його не потрібен той жалюгідний шматок тіста! Навіть якщо він найніжніший та найпрекрасніший з усього, що коли-небудь їв.

- О, босе, ви вже повернулися! – грюкнуло за спиною, і до кімнати маленьким ураганчиком влетіла Катя. Як для ураганчика маленьким. – А що смачненького принесли? – встигла всунути свого носа за його плече дівчина.

- Я… - в голові крутилися найбезглуздіші варіанти відповіді – зізнаватися у власних мотивах не хотів. – Вершки шукав, - знайшовся нарешті. Ну а які ще варіанти, якщо класти нічого було?

- Вершки? – напевно, знову хотіла до його лоба потягтися, але передумала: - ви ж каву навіть без цукру п’єте, - нагадала з сумнівом.

- А сьогодні вирішив щось нове скуштувати! Маю право?! – роздратовано гиркнув. Ну, звісно, вона його торт зхом’ячила, а йому навіть жалюгідні вершки не можна!

- Босе-е-е-е, - протягла, незадоволено оглядаючи керівника. – А ви точно себе нормально почуваєте?

- А що, не схоже? – ображено уїдливо перепитав.

- Аж ніяк. Може вам ще відпочити, а?

- Катю, годі нотації мені читати! Говориш так, наче я не маю права й в холодильник зазирнути!

- Маєте, чого ж не мати? – розумно кивнула дівчина. – Але останнє, що в нас там було – це торт, який Альбінка вчора з’їла.

- А вона тут до чого? Знову тиняється без діла? Слухай, якщо в бухгалтерії не знають, чим їй зайнятися – я швидко знайду роботу твоїй подружці, ти мене знаєш.

От чесно – навіть від страхом смерті Олег би ніколи не зрозумів, де саме видав себе. Тільки от Катя раптом наче прозріла й задоволено посміхнулася йому:

- Босе-е-е-е, то ви тортик шукали? – розчулено зітхнула.

- Торт? Катю, що ти мелеш? Я тобі ще раніше сказав – я солодке не їм! – скривився й хотів втекти до себе в кабінет, але помічниця не дала – схопила його портфель та пішла слухняно поряд, вдивляючись в очі, які шеф вперто відводив.

- Але ж він зник! Майже половина торта! – серйозно промовила.

- То Єгор – він таке обожнює, - роздратовано відповів, скидаючи плащ.

- А чай? Ви ж чай випили?

- Який чай?  - щиро здивувався шеф, а потім скривився (ну не міг же сказати, що цей напій значно краще пасував до десертика, ніж його улюблена кава?!), - а, отой трав’яний? Його теж мій братик вилакав. Свинюка недороблена – навіть не спитав, чий він. Вибач, що залишили тебе без чаю.

- Да?... А мені вчора нічого не сказав, - задумливо постукала пальчиком по губах Катя. Вони в неї, до речі, теж гарні були – заради таких пухких форм дівчатка собі зараз колють різну фігню, а в неї від природи. Ще й колір такий, наче стигла черешня – соковита, солодка…. Тільки надкуси, і по підборіддю потече рубіновий сік. Цікаво, а які її губи на смак? Чи такі ж смачні, як на вигляд? Олег змусив себе забути про це. Між іншим, його без смачненького залишили! І взагалі, що це вона тільки-но сказала?

- Яким це вітром мого братика сюди занесло? – разом схмурнів – Єгор точно знав, що після ночі повної луни він геть нікуди не годиться. Чув же, як ледь не вив від болю! От засранець малий! Самому значно більше пощастило, от і біситься!