Розділ 6

Ранок наступного дня розпочався…цікаво. До приймальні зайшла (хоча скоріше заповзла) блідо-зелена варіація на тему Альбіни. Складалося враження, що вона ввечері з’їла щось дуже зіпсоване й всю ніч обіймалася з білим другом. Виглядала подруга дійсно жахливо – синці під очима й руки, що ледь помітно трусилися, натякали на страшну хворобу, яка скоро забере життя дівчини.

Каті стало шкода її, й помічниця навіть встала, щоб запропонувати бідосі допомогу, але та раптом витягла палець з довжелезним манікюром і вказала ним на помічницю.

- Ти – пісочний годинник! – сказала дивний прокльон вона, й впала (напевно, мало б виглядати так, наче присіла) на диван.

- Привіт, зозуле, я – лелека! – сплеснула в долоні Катя й опустилася поруч. Та так, що білявка підскочила на місці. – А ти – електричний чайник. Ми закінчили з абстрактними образами? Що сталося, горе моє цибулине? Може тобі чайку заварити? – від серця запропонувала дівчина.

- Ні! – закричала, ледь не видираючись на стінку Альбіна. – Я цей…В мене…

- Голова хвора. Я бачу, - закивала помічниця. – Що сталося? Отруїлася чим? То краще вдома б лишилася, Ангелінка те ще стерво, але зрозуміла б, - схвильовано перепитала Катя.

- Ми колективний детокс влаштували, - зітхнула й відкинулася назад бідося.

- Тю, ну пропустила б цього разу – нічого страшного.

- Ти не розумієш, - закотила очі Альбіна. Катя хотіла було її привести до тями, бо подумала, що та зомліла, але дівчина роздратовано відмахнулася: - Організм так реагує на те, що з нього виходить все погано. Завтра, коли я очищуся, все вже буде добре. То ж не мели дурниць.

- Вона кишки полоще, а дурниці мелю я. Ага, дуже розумно, - нарешті зрозуміла. Про що йде мова помічниця. – І шо, варте воно того? – з сумнівом перепитала. На неї подивилися так, наче поцікавилася, чи варто взагалі вчити алфавіт – наче й без нього можна ж жити нормально. Хоча десь там, вглибині, була розумна думка, що таки не варто. Але ж визнати, що помилася – то «слабо», то ж, гордовито виставивши підборіддя (ну, було б ще що виставляти), кивнула:

- Звісно, варто! Он, я і тобі пачку принесла, - моделька виставила на стіл коробочку з яскраво-зеленою етикеткою та стрункою жіночою фігурою в центрі.

- Дя-я-я-якую, - «щасливо» протягла Катя, кривлячись, наче улюблений песик бабусі надзюрив на її документи, а сварити його не можна. Взявши до рук чудодійні ліки, дівчина закинула їх у найтемніший кут свого столу й повернулася на диван. – А що за нісенітницю ти верзла, коли зайшла?

- Що? – схоже, детокс ще й мізки гарненько прочистив. Шкода – там і так небагато чого було.

- Ти зайшла й проверещала щось про годинник. То для якихось закупівель? Чи глючить через детокс?

- Годинник? Який годинник? – схмурніла Альбіна, а потім аж просвітліла, згадавши: -  А, то ти про пісочний годинник?

- Ага.

- То я вчора твій тип фігури визначала.

- Куля? – припустила Катя.

- Ні! – переможно вскочила на ноги й підняла палець догори. Але похитнулася й сіла назад: - Пісочний годинник!

- Я, взагалі-то, пожартувала.

- А я – ні. Уявляєш, є цілих 5 типів жіночих фігур – яблуко, груша, прямокутник, перевернутий трикутник і пісочний годинник!

- Є…може все ж лікарю зателефонувати? Ти мариш. Що це за фруктово-геометричний салат? І до чого тут годинник?

- Дурко ти, - от тепер і Катя відчула себе дійсно… е-е-е-е…легковажною. Тим часом подруга продовжила: - після статевого дозрівання у нашого тіла є певні параметри, які ми не можемо змінити, скільки б не займалися вправами та не худли.

- То ти про конституцію тіла?

- Типу того, але не зовсім. Отже, дивись, у жінок все залежить від співвідношення грудей, стегон та талії.  Якщо стегна більші, то це буде схоже на грушу, якщо плечі та груди – перевернутий трикутник. Коли нічого особливо не виділяється – прямокутник. Ті, кому не пощастило, мають яблучний тип фігури – це коли живіт дуже помітний, і навіть груди та стегна не так сильно виділяються. Цим, до речі, треба слідкувати найбільше за своєю фігурою. А ти… - заінтригувала подруга.

- А я – та унікальна людина, якій на це начхати?

- Тьфу на тебе, - зацікавити не вдалося, і Альбіну це засмутило. – От не розкажу тепер, - встала і, показавши язика, попленталася до дверей. Ще й похитувалася гарно.

- Ну вибач, - схопила за руку Катя. – Розкажи, мені цікаво, чесно!

- Ага, цікаво їй, так я й повірила, - пробурмотіла під носа. – От гугли тепер сама – я найважче вже зробила.

- Гугл бреше, а ти – ні, - продовжила підлещуватися, не відпускаючи. – Розкажи, а я тобі завтра «Цезар» принесу. А? – ой, дарма, напевно, вона таке запропонувала – дівчина аж позеленіла. – Чи не принесу, - швидко знайшла вихід Катя.

- Замовкни, дурбецалко, і відпусти руку – синці ж будуть, - надула губки, але все ж погодилася розповісти далі Альбіна. Обережно сіла на диван і продовжила: - в тебе тип фігури – пісочний годинник, і це ідеальна пропорція! 90-60-90 також до неї відноситься!

Катя нервово розсміялася, не в змозі стриматися. Хоча б не заржала – вже досягнення!