Розділ 5

Знайомство з родиною генерального пройшло так собі. Принаймні Катя була не в захваті від того братика Олега Юрійовича – занадто нахабний, самовпевнений та з таки-и-и-им липким поглядом, що хотілося тріснути чимось. Особливо, коли пройшовся поглядом по її «дівчаткам». Подумала демонстративно відвернутися, але вчасно згадала, що й там є чому погляду зачепитися. Ризикувати всіма принадами одночасно геть не хотілося.

Судячи з реакції шефа, він теж був не в захвати від візиту Єгора… Як його там?... Дідько, вже забула! Ну то нічого – їй з ним дітей не хрестити.

Ех, а такий момент зірвав, паскуда! Катя ж бачила, як шеф аж очі від задоволення прикрив, коли скуштував її тортик. Навіть ледь чутно застогнав, і тут такий облом! Як результат – вовком на гостя дивилися вдвох. Добре хоч Олег Юрійович швидко братика забрав до кабінету, а дівчина, скориставшись нагодою, побігла до Альбінки. Коли повернулася – жодного з чоловіків вже не було.

Тільки варто було зітхнути з полегшенням, як від шефа прийшло повідомлення, що завтра його не буде та перелік справ, які треба було терміново зробити. Хотілося побурчати, але замовкла, так і не розігнавшись – шматочок на тарілці лишився таким же, як і був, а от тортик з холодильника зник. А поруч з ним загадково з’явилася порожня чашка з-під чаю. Дівчина переможно посміхнулася – а він ще їй не вірив! В голові чомусь виник чорний жарт про котів, яких не люблять. Бо що? Бо просто треба вміти готувати з душею, а не на «відчепись».

На наступний день Катя вже приготувалася до того, що буде майже день релакса, але доля підклала свиню – з самого ранку до неї в приймальню прискакав вжаленим конем Єгор. Ще й  почав заливати про те, що такої чарівної дівчини ще не зустрічав, та й взагалі хотів би познайомитися ближче. Через дві години ввічливої розмови, іронічного стьобу та відвертого роздратування, Катя встала та пройшлася до шафи, що стояла неподалік від дивану, на якому сидів чоловік. Хотілося його таки чимось огріти, але поки трималася.

-Ну ж бо, кицюню, невже я чимось гірший за братика? Йди-но сюди, - раптом схопив за руку, намагаючись притягти до себе. Хватка виявилася на диво міцною – ледь втрималася, аби не впасти. Було помітно, що чоловік вже дратується, але зробити нічого не міг. Не витримавши, Катя потягла його на себе. Не очікуючи такого, Єгор схопився на ноги й врізався й пружні дівочі груди – так, вона теж могла бути сильною, коли хотіла.

- Слухайте, я розумію, що вам таки конче потрібно втерти носа братові й показати, що ви найальфовіший альфа з усіх можливих, але не у ваших інтересах знайомитися зі мною ближче.

- Це… це ще чому? – не зрозумів чоловік. Захотів перехопити ініціативу, а заразом і забрати руку з її міцних обіймів, але де там! Назвався сильною статтю – терпи й не скигли! Вголос…

- Бо я вам лише на колінки сяду – а ви вже зламаєтеся. Перевіримо? – з погрозою в голосі запитала Катя. Ну не любила вона такого показного флірту. Чи, гадав, не зрозуміє, що він захотів лише образити Олега Юрійовича? Ще б пак – такий плювок у душу – переспати з помічницею, поки начальник вийшов «буквально на хвильку». Фу, як банально. Ну правда ж він не очікував, що поведеться на оце все? Це ж якою треба бути закомплексованою дурепою, що б під першого ж красеня лягти. Тобто повірити у все це… Знову проблеми з делікатністю…Ех, важко бути дівчинкою – ніжною, м’якою й сором’язливою. Ось у неї ніколи не виходило!

Мовчазна пауза затягувалася, а роботу ж ніхто не скасовував. Перехопивши чоловіка зручніше (той аж здивовано підібрався й вирячив очі. Певно, вирішив удати, що він – рак, не інакше), Катя притисла його до своїх грудей ще міцніше й поцікавилася:

- Ну то як, є ще бажання зближуватися? Чи, може, одразу перейдемо до самої суті, як дорослі люди? – наче на останній стадії задухи, прохрипіла йому у вухо. Здається саме так мав би звучати еротичний голос, але жертва родинних зав’язків не оцінила її старань.

- Е…- протягнув невпевнено.

- Ось і правильно – сміливих чоловіків я люблю. Якщо зразу не втік, то тут все.

- Що «все»? - тяжко ковтнув Єгор.

- «Все» - це зовсім все, - не відпускаючи «милого», поглянула на годинник. – Через пів години в мене обід – гадаю, що встигнемо. Спочатку в аптеку, зрозуміло за чим, а потім – до тебе. На роботу, думаю, вже можу не повертатися – все одно боса не буде. То ж насолодимося один одним по повній. Ввечері ти ж підкинеш мене додому? Заразом з батьками познайомлю й братами.

- Це ще навіщо? – очі вже майже попрощалися з орбітами. Упс, то вона занадто міцно стиснула його. Схаменулася, й трохи послабила обійми.

- Як це навіщо? Ми ж з тобою вже обоє дорослі й серйозні люди – флірт то для малечі, - фиркнула, наче пояснила очевидні речі. – Спочатку ти з моїми родичами познайомишся, завтра – я з твоїми. Потім трохи поживемо разом, щоб перевірити стосунки, ну а через місяць-два можна й одружитися. До речі, ти не проти собачки? В мене ірландський вовкодав. Два. І три шиншилки. Є ще пітон, але на нього не зважай – він тихий і майже не займає місця. Але я б на твоєму місці замикала б кімнату перед тим, як спати – він в мене дорослий, то ж такий сухоребрик як ти, йому цілком підійде. На кілька місяців вистачить!

- Який пітон?! – когось вже починало трусити. А, то він просто видертися намагався, але марно – Катя задумалася й тримала міцно.

- Георгій, - серйозно відповіла.

- Що?! – ледь не волав чоловік.