Розділ 1

Дідько! Ото потрібно було главбуху захворіти? Причому на голову! Нє, ну Катя все розуміла, але, м’яко кажучи, дивне рішення, відправити саме її збирати всі підписи на документах по відділах. Перший день стажування, а її вже змусили бігати, наче скаженого собаку по всьому офісу! А це, на хвилиночку, сім поверхів й довжелезні коридори! І не те щоб це було проблемою, але хоч би карту яку дали! Чесне слово, якось вже задовбалася хапати першого-ліпшого хлопа й питати, де той чи інший кабінет знаходиться. Це у нормальних фірмах всі будівлі стандартні, а у «ГолдЮлі» що не поворот – окремий лабіринт.

До речі, почувши вперше назву фірми, Катя ледь не заржала вголос – надто вже було схоже на «козюлі». Насправді ж все було просто – «розумна людина», яка готувала документи для відкриття фірми та всю документацію для логотипа та рекламної продукції, трошки переплутала, й замість «ГолдЮві» (що хоча б трохи було зрозуміло, зважаючи на те, чим займалася компанія) написала оте страшне «ГолдЮлі». Чи варто казати, що то був останній день роботи тієї надталановитої особи? От і Катя про те…

- Я зараз точно когось вб’ю, - пробурмотіла собі під носа, заходячи за рог. За логікою поруч з 523 кабінетом мав би знаходитися 524, але…Ні! Там був 502, трясця твоїй матері!!! Ну як, як вони взагалі нумерували ті кабінети?! Від безсилля хотілося плакати, але Катя швидко взяла себе в руки, заштовхала всі емоції поглибше в ду…шу (а не те, про що ви подумали) і видихнула. Теки в руці аж підскочили від того, як дівчина перехопила їх, беручи зручніше. Само собою, що здаватися, та ще й в перший робочий день, просто не мала права!

Тим паче, що ці кволі клуші (себто колеги) вже встигли дістати її. Те, як дивилася на неї Ангеліна Сергіївна, той самий славнозвісний главбух – словами не передати. Жіночка була передпенсійного віку, але фігуру мала відмінну, та й виглядала так, що місцеві чоловіки, певно, захлиналися слиною, зустрівши її в коридорі. Подивитися там дійсно було на що – тонка талія, підкачана дупка й пишні груди. Щоправда, щодо останнього Катя не була впевнена – може то якісний пуш-ап вирішив справу. Хай там як, але одразу було зрозуміло – Ангеліна вимагає дисципліни від усіх та в усьому. І зовнішній вигляд був для неї одним з принципових показників зібраності та відповідальності співробітника.

- А щоб тобі! – вкотре вилаялася Катя, намагаючись відкрити двері на сходах і при цьому не впустити теки. Притримавши її стегнами (до речі, доволі пишними такими стегнами), вона все ж потрапила на поверх. Сил вишукувати потрібний кабінет на 5 поверсі вже не було, то ж піднялася на передостанній, де сиділи майже всі керівники. В коридорах було підозріло тихо, що зовсім не тішило стажистку. Хоча, враховуючи настрій начальниці, можливо вона навмисно відправила її сюди під кінець робочого дня, аби Катя не впоралася із завданням? В принципі, таке цілком можливо, чомусь в цьому навіть не сумнівалася. Як і в тому, що її з першого ж погляду незлюбили. Ну то й біс з ним – вона не тортик, щоб усім подобатися!

До речі, про тортики… І чому всі вважають, що якщо ти маєш пишні форми, то обов’язково полюбляєш солодке? От вона, наприклад, дуже стримано ставилася до ласощів, надаючи перевагу м’ясцю... Лише в певні дні не могла відірватися від шоколаду й морозива… Ех… від думки про те, що сьогодні довелося пропустити обід, в животі не просто невдоволено забулькало – там аж заревіло. Погрозливо.

- Та тихо, тихо, скоро поїмо, - облизнулася дівчина. Причому буквально – поки була сама, цілком могла собі це дозволити.

Насправді Катя ніколи не бачила сенсу відмовлятися від того, що тобі подобається. В житті занадто мало речей, які приносять задоволення, щоб обмежувати себе в чомусь. Тим паче коли мова йшла про такі невинні речі, як їжа. В поїданні та приготуванні смачних страв вона була, без зайвої скромності, справжньою богинею. В три роки балувалася бутербродами, в п’ять – впевнено створювала новий рецепт салату, а в десять вже на повну експериментувала з десертами. Ясна річ, що худющою воблою ніколи не була. Але воно їй і ні до чого – своєю фігурою дівчина була задоволена на всі 100! Ну добре, добре – на всі 90… По кілограмчику на кожний відсоток. А інші 10% незадоволення – то на ранок після чергової вечірки. Так, у такі миті Катя взагалі думала, що краще десь пересидіти до темряви, щоб не лякати людей. Але хіба в інших так не буває? Щось дуже сильно сумнівалася в тому, що когось приваблюють синці під очима, волосся, вимащене у якійсь гидоті (і хто там вирішив взяти на «слабо», що вона не виконає стійку на руках? Шкода лише, що стіл з наїдками був поруч…) та розірваний одяг. Останнє, до речі, було не її провиною – то якийсь «розумник» вирішив продемонструвати на ній свій рівень пікапа й вміння спокусливо танцювати стриптиз. Коли смикнув в різні боки її улюблену кофтинку – полетів далі, ніж бачив. Все ж на таку близькість вона не погоджувалася! А її «крихітки» сьомого розміру не для таких «принців» випещені.

Дівчина ніколи в житті не соромилася своїх пишних форм, та й зайвих проблем вони їй не приносили – почувалася добре, гардероб обирала до смаку, а не той, який налізе, та й взагалі завжди вважала, що «має бути за що потриматися». Але, як з’ясувалося, подобатися вона мала не лише собі, а ще й начальниці.

- У нас тут не кондитерська - доведеться попрацювати й побігати, - вкотре згадала незлим тихим словом Ангеліну. Це була одна з перших фраз, яку сказала жінка, побачивши стажистку. Диплом з відзнакою і відмінні характеристики з минулого місця роботи, схоже, нічого не значили.

Через чверть години, коли вже встигла знайти та марно посмикати двері кількох потрібних кабінетів, зрозуміла, що терміново потрібно до вбиральні. Водний баланс – то святе, але й наслідки відповідні. Катя швидко озирнулася й квапливим кроком пішла в потрібному напрямку. Повз неї, наче й не помічаючи, бігали модельки на величезних підборах. Певно, десь проходила чергова фотосесія прикрас – аж надто намарафечені були красуні. Стукіт «шпильок» дратував, то ж дівчина прискорила крок, а коли побачила заповітні двері – штовхнула їх щосили.