Розділ 2

Олег стомлено потер очі й зітхнув. Чомусь він наївно вважав, що відбір помічниці не такий страшний, як відбір нареченої. Три «ха-ха» й бантик в якості нагороди за наївність! Йому просто потрібна була людина, яка б допомагала зі справами, а тепер весь цей цирк в залі… Брати чоловіка на роботу принципова не хотів – годі, вже натерпівся всіх цих порівнянь, хто крутіший самець в зграї. З жінками було значно легше – вони й слухняніші, й працьовитіші. А як в ліжко лізтимуть, то нічого страшного – може й допомогти, якщо потрібно буде, хоча самому поки проблем й без ймовірної коханки вистачало.

Забігавшись, якось пропустив той момент, де з нудної буденної справи зробили ціле шоу, і тепер замість серйозних фахівців йому пропонували цілий гарем довгоногих красунь. Ні, серйозно, це навіть не смішно – в нього не так багато часу, щоб ще й шукати десь там інтелект. А мізками там і не пахло, він перевіряв – кілька простих запитань про роботу, а у відповідь лише цвіркуни «грають». Невже дійсно думали, що якщо знають назви коштовного каміння, котре купують папіки, то вже розбираються у його справі?

Нервів не вистачало, то ж Олег нахабно втік, сказавши, що має терміново випити кави. Жодні відмовки про те, що напій йому можуть принести у 10 різних варіаціях, й чути не хотів – йому потрібно було зосередитися й подумати про те, як виплутатися з цієї ситуації.

Маленьку кухню від залу, де проходив кастинг, відділяло величезні вікно з ролетами. За задумом там мали чекати офіціанти, які б оперативно розносили напої та закуски під час перерви. Втім, Олегу пощастило – побачивши його (а точніше злий невдоволений погляд боса), всі дівчата аж бігом втекли звідти. Цікаво, хтось з них зрозумів, що саме для нього шукають помічницю?

Маленькі горнятка, з яких пропонували пити каву чоловіка завжди бісили – це що за дитяча порція така?! А якщо просив більшу порцію, то її неодмінно розбавляли водою так, що й брати до рота ту гидоту не міг. Взявши нарешті людську чашку на пів літра, підставив її під кавоварку й спостерігав, як темний струмочок наповнює життя радістю. Навіть на мить здалося, що свобода близько.

Тільки-но кухонний пристрій стих, як Олег звернув увагу на новий шум, що наповнив зал.

«Невже ці курки вирішили з’ясувати стосунки?» - втомлено вирішив, чуючи лише жіночий голос. Взявши горнятко, він пішов до дверей, але вирішив зачекати й поспостерігати за тим, що відбувалося на відборі. Спершись на одвірок, Олег ліниво підніс напій до губ й зробив перший ковток пекельно гарячої кави. Судячи з усього, вистава мала бути цікавою.

-Хто?! – командним тоном питала фурія в начальника відділу забезпечення. Той хотів щось заперечити й нагадати про субординацію, але дівчина так вдарила теками по столу, що навіть пляшки з водою підстрибнули. – Я ж не до дому до вас прийшла, а по роботі! Мені документи підписати треба! – гримнула ще раз. Судячи з того, як зблід чоловік перед нею, й затрусилися губи – відповідь вона таки отримала. – Калайда? – про всяк випадок перепитала (хоча було більше схоже на те, що передражнила) й переглянула папери. Поклала кілька документів перед ним і простягла ручку. - Ось тут і тут підписатися треба! – вказала пальцем з акуратним манікюром. По тому, як стукав нігтик, було схоже, що то дятел дзьобає мозок. І, до речі, щось спільне в обох ситуаціях таки було.

- Дівчино, що ви… - все ж наважився пробелькотіти начальник, але підстрибнув на місці – то дівчина стукнула рукою об стіл.

- Що я така втомлена? – перекрутила на свій лад незнайомка. – Та ось шукала вас всіх, у кабінети ввічливо стукала, - вона вдарила міцним кулачком по столу, і чоловіки раптом втислися у крісла. – А, з’ясовується, що ви всі разом зібралися, щоб допомогти головному помічницю обрати. Сам же бідненький, не впорається?! – вона пройшлася по кожному незадоволеним поглядом, а потім, наче згадавши щось, ліниво взяла до рук ще одну теку. – До речі, де він? Мені й від нього кілька підписів потрібно! – звучало, наче виклик, а виклики Олег завжди приймав.

 Незнайомка стояла до нього спиною, то ж не бачила того, що чоловіки перед нею. На їхніх обличчях промайнуло уїдливе очікування – знали ж про крутий норов боса. Очікували, що не спустить нахабства незнайомці? Дарма – правильно їх пропісочила, по справі. Краще б в кабінетах сиділи, ніж оцей кастинг на «Тупа та ще тупіша» влаштовували.

-Так, схоже, відповідати мені ніхто не збирається. До-о-обре, - загрозливо протягла дівчина й взялася за нову теку. – Тоді пройдемося по інших. Ви хто?! – судячи з ноток гарчання в голосі, вона явно була не в настрої. Начальник охорони, що сидів поруч, спробував удати, що його там взагалі ніколи не було. Хоча, звісно, те ще питання, для чого він на кастинг приперся.

Тихо підкрадатися до когось зі спини – те, що Олег вмів майстерно, то ж незнайомка зрозуміла, що він поруч занадто пізно. Чоловік стояв у кількох сантиметрах від неї, але потім подумав і схилився нижче, щоб пошепки спитати:

- А хто головного питає? – ох дарма ж він це зробив…

Навички самооборони – це те, що відпрацьовано до автоматизму, коли живеш з купою старших та молодших братів. Захищатися від них доводилося постійно, а ще більше – захищати свої незавершені кулінарні шедеври. То ж коли хтось щось там просичав на вухо, що аж всередині неприємно залоскотало, Катя не роздумуючи повернулася й зарядила ляпаса нахабі. То вже зараз вона стала вихованою – раніше замість розкритої долоні був кулак. Незнайомець отетерів і прицмокнув губами – від удару вся кава з горнятка вилилася на його білосніжну сорочку (ну да, великі цабе інших і не носять) та на обличчя.