Day 1+

  — Що ж, для початку варто запропонувати гостю частування. Не намалюєш для мене ніж і яблуко? 
  Ніж? Вона захотіла самостійно почистити яблуко? Мені здалося це досить милим з її боку, тож я вже хотів було йти шукати його, але раптом замислився. Невже все дійсно повторюється заново? 
  Обійшовши всі кімнати нічого нового, окрім ножа що лежав на столі в кухні, я не знайшов. Моя кімната та кухня буди відчинені, а от спальня, галерея та кімната з каміном були зачинені. 
  Видихнувши, я хотів було замалювати простенький ескіз ножа та повернутись до мольберта, та раптом помітив, що мій блокнот став абсолютно чистим. Жодної замальовки.             Мене це збентежило, але я не хотів довго затримуватись, тому таки замалювавши ніж, я повернувся до студії. Там на столі з фарбами лежало яблуко замальовку якого я робити вже не став. 
  Підійшовши до картини я придивився. Поза леді тепер трошки відрізнялась від тієї, яка була раніше. Її руки лежали на колінах долонями вниз, а поряд виднівся край столу. 
  — Не поранься, коли будеш малювати. Я переріжу тобі горло, якщо не здивуєш мене. 
  Здається я поспішив з висновком, що вона мила... Та на силу сприйнявши слова дівчини за поганий жарт, я приступив до роботи. На цей раз засмість звичної слабкості я відчув нудоту, але мені вдалося її приборкати і стриматися. 
  Зібравши всі сили до купи та взявши пензлика і фарби зі столу, я зобразив яблуко на столі, та ніж в руках леді. 
  — У мене талант різати речі! Я почищу та поріжу це соковите яблучко для тебе. 
Мої здогадки підтвердились, але не зовсім так, як я думав. Все неначе повторюється наново, але з іншим сценарієм. Картина змінюється. 
  — Не накриєш мене брезентом, будь ласка? Мені потрібна концентрація. 
  Виконавши прохання леді, я сів на стілець, що стояв позаду. Пока вона чистила яблуко, я мимоволі згадав, що так і не зміг скористатися сходинками. 
  — Пробач, що змусила тебе чекати. Можеш знімати брезент! 
Скинувши старий брезент з картини я одразу побачив покромсане на столі яблуко. От, дайте дитині ножа і скажіть щось почистити. Вона або сама поріжеться, або все зіпсує. Ось тут скоріше друге. 
  — Боже... Бідне яблуко... — прошепотів я жалісно звівши брови. 
  — Я вже не так хороша в цьому, як раніше. — робко мовила леді звівши на мене свої прекрасні, але наче мертві, оченята. — Можна попросити тебе це зробити? 
  Робити нічого. Я зобразив в руках дівчини ще одне яблуко, але вже очищене. 
  Та поки я відвертався, аби покласти фарби і пензлик на стіл та вгамувати блювотний позив що знову підступив до горла, дівчина уплела все до останнього шматочка! 
  Ну, хоча б щось стабільно. 
  — Воно було таким смачним що я не втрималася і все з'їла. — вона позіхнула прикривши пальчиками вуста і мовила. — Ох, настав час відпочити. Накрий мене брезентом будь ласка. 
  Намагаючись стримувати роздратування і хоч якось втриматись на ногах, я виконав її прохання.   Але замість сопіння, я почув звук чистки. Напевне практикується. 
  Видихнувши, я поплівся до кімнати. Сівши на ліжко я взявся за голову. Знову з самого початку проходити цей шлях? 
  Її брошка стала золотою після з'їдених яблучок. 
Хвиля втоми накрила мене з новою силою і я провалився в сон.

 *  *  *

  Перший день пройшов скудно. Я чув плітки , але й подумати не міг про те, що вони опиняться правдою! 
  В той момент коли я хотів розкрити штори, аби впустити бодай трохи світла, вона просто збожеволіла! Одразу ж в мене полетіло одне з яблук. Від мене потребували почистити його і принести назад. 
  Не маючи надто великого вибору я попросив ніж у служниці тільки заради того аби вислухати нову претензію на те, що я возився надто довго. 
  Я хотів було вразумити її, та згадавши слова замовника одразу ж передумав. Зараз же, я сиджу на ліжку в гостьовій кімнаті і позіхаю дивлячись у маленьке віконце. Погасивши лампу я падаю лицем в подушку. 
  Невже я здатен написати портрет цієї дівчинки? В голові промайнули слова господаря передані мені через служницю:

"Щоб ти не робив, не розчаруй її!"

  Наступного дня я прокидаюсь майже в обід. Напевне на мене так подіяла вчорашня втома. 
  Піднімаючись в кімнату на другому поверсі я не міг перестати думати про те, в якому настрої сьогодні моя модель. Та нажаль, на який би варіант я не розраховував, вона знову була не надто дружелюбна зі мною, і мені залишалося ухилятися від летячих в мене яблук. 
  Раптом, вона заявляє, що художник повинен слідкувати за тим, які тони він використовує і наказує принести тарілку макарунів. 
  Кожен раз коли я навідуюсь на кухню, слуги одарюють мене співчутливими поглядами. 
  Я прийшов писати портрет, а не влаштовувати чайні церемонії!

  Прокинувшись, я відчув різкий головний біль. Скільки ще мені терпіти це божевілля!? 
  На силу піднявшись я вийшов до студії та знову опинився перед портретом. 
  — Я втомилася чекати. Вже майже обід! Настав час випити чаю!