Day 2

  Раптом телефон знову почав вібрувати. Повідомлення, яке я побачив, ледь не змусило мене впасти в істерику...

""Ах! Ми абсолютно щасливі разом! Вона повинна любити яблука. Ти знову голодна, дорогенька?

Добре. Я лише простий скульптор, але можу спробувати намалювати для тебе соковите і смачне яблучко.

Я намалюю щось інше, іншого кольору, обіцяю! Почекай, будьласка!

Не треба поспішати. В її словах приховані підказки. Вона втомилась як від кольору, так і від смаку...""

  Видихнувши і поклавши мобільний в кишеню я почав оглядати приміщення в пошуках чогось, що могло б стати в нагоді.

  Студія сильно змінилась вчорашнього дня. З'явились три статуї янголів біля дерева. Перший, найнижчий, грав на трубі. Чомусь вона нагадувала мені сопілку але дуже-дуже слабко. Другий цілився кудись із лука, а третій вказував пальцем в небо. Прослідкувавши за жестом янгола я помітив хмаринки, але так і не зміг зрозуміти чи справжні вони. Поруч із статуями були нові двері. На відміну від дверей у моїй кімнаті які були виготовлені з якогось світлого дерева і мали лише круглу ручку, нові були з темного дерева, зі світлою, на дотик металевою, рамкою. Поруч з ними ще одні точно такі ж але дуже сильно подерті. 

  Відкривши нові двері я побачив кімнату, що нагадувала кухню але у протилежної стіни росло ще одне дерево, а на його гілках лежала фарфорова тарілка. На столі ж лежали макаруни. Їх сірий вигляд накинув на мене пелену нікчемності та якоїсь дивної меланхолії. 

  Я поринув в свої, одному мені відомі спогади та роздуми. Як колись вперше спробував їх. Як ми с Елен пішли в кафе.. Як вона... Раптом під ребрами почало неприємно колоти. Точно... Картина...

  Тепер леді сиділа за столом. На столі ж стояв величезний піднос з різноманітними фруктами: диня, яблука, ананас, банани та ще щось, але розгледіти було важко.

  — Останнім часом я не їла нічого, окрім фруктів. — поскаржилась дівчина. — Нудно їсти щось, що має один і той самий смак та колір. 

  Я обережно взяв свій скетчбук і поклавши його перед собою взявся за пензлика та фарби. Леді втомилася від кольору та смаку. Вирішивши, що буду малювати макаруни, я глибоко вдихнув. Слабкість розлилась по тілу. Тільки б протриматись якомога довше... 

  Густі фарби почали вимальовувати золоту тарілку, а на ній сині макаруни. 

  — Оу, — дівчина на портреті поморщила свого маленького носика. — у мене є питання до твого почуття смаку, але ці макарони виглядають незвично. Думаю мені варто спробувати.

  Коли робота була виконана, я відвернувся буквально на декілька хвилин аби покласти пензлі та скетчбук на стіл та коли знову глянув на портрет то макарунів вже не було.

  — На смак набагато краще, ніж я очікувала. Все ж таки не треба судити щось по зовнішньому вигляду.

  Я видихнув з облегшенням та придивившись помітив, що квітка у волоссі леді стала небесно блакитного кольору. 

  — Здається знову пішов дощ. — мовила дівчина з легкого тоскою в голосі. 

  Фон картини був занадто темним щоб розгледіти хоча б щось. Хоча, можливо, в її світі дійсно йшов дощ.

  — Що ж, я наїлась. Настав час відпочити. — дівчина позіхнула прикриваючи бліді вуста тонкими пальчиками. — Прокинься завтра раніше. Це ж твоя робота, мене малювати.

  Накривши картину брезентом я знову озирнувся. Побачивши все теж яблуко на столі я тільки зараз задумався.. В коли я востаннє нормально їв?

  Згадавши про ще одні нові подерті двері мені стало цікаво, що знаходиться за ними. Підійшовши до них я взявся за ручку та декілька раз смикнув її але двері не піддавалися. Або їх заклинило, або ж вони були зачинені. Шкода́, а все ж таки так хотілось дізнатися що за ними. Довелося повертатися в кімнату але варто мені було лише стати за порог і сісти за ліжко то одразу за вібрував телефон і на синьому екрані з'явилося нове повідомлення:

""Хвала небесам мені знову вдалося вижити. Я не був би в такому положенні, якби не той колекціонер що продав меніцюу картину! 

Що це взагалі за місце?! Його створила картина? Воно схоже на художню студію. Ноутбук був моїм останнім шансом і останнім промінчиком світла, але сигналу нема взагалі, а батарея майже здохла.

Якщо мені вдасться розкрити таємницю Дівчини з синьою квіткою ... "

  Я і не помітив як заснув... Якби не вікно в кімнаті я вже, напевне, зійшов би з розуму від нерозуміння, скільки я тут знаходжусь. 

  Біле світло заливало кімнату. Воно було яскравіше ніж зазвичай, тож довелося зажмуритись. Сівши на ліжку і протерши очі я побачив на столі кота. Чорний, наче вугілля, та пухнастий, неначе ковдра, він сидів до мене спиною але варто було мені лише відвернутись він кудись зник. Глянувши на двері я побачив, що вони були відкриті. Здається втік в студію.

  Вийшовши за ним я одразу помітив нові двері, в біля яких він і сидів.

  — О ти прокинувся! — пролунав голос голос тільки но прокинувшоїся леді. — Ну хоча в цей раз раніше. Я то жаворонок, тому вже чекала на тебе.

  Чекала? Коли я прийшов, вона ще спала! Але як вона скинула брезент? 

  — А ти добре малюєш портрети? — всміхнулась дівчина. — Здається ти не дуже любиш спілкуватись... А так хотілось...