Day 1

  Коли я прийшов до тями, то ще кілька хвилин не міг встати. Голова розколювалась наче мене вдарили сокирою. Сон? 

  - Скільки ти ще будеш спати? Грубо ігнорувати дівчину на картині! - солодкий наче дитячий голос донісся до мене звідки з зверху.

  На силу піднявшись, спираючись на стіл поруч я глянув на картину.

  - Алло, ти мене слухаєш? - леді з картини дивилась мені в очі. - Давай до роботи!

   Зі страхом в жилах і нерозумінням що відбувається я став обережно підходити до мольберта. Крок за кроком. І коли між нами залишалось кілька сантиметрів, мене щось різко відкинуло назад і не втримавшись на ногах я звалився під стіну.

  - Витріщатись на дівчину, взагалі то, не ввічливо! - обурилась леді, але одразу здивовано мовила. - Ти тільки глянь, я в художній студії! Невже мені трапився справжній художник? 

  Поки в мене було кілька хвилин я почав оглядати студію. Все було таким самим але водночас, щось було не так. На підлозі лежав мій телефон. Напевно випустив його коли впав. Піднявши його, я спробував знову увімкнути його але побачив той самий червоний екран. 

  - Ти прийшов, щоб домалювати мене, правда? - Було видно як її очі засяяли.

  - Домалювати? - я не відводив погляду від телефону. - Що? 

  Екран мобільного став синім і завібрував після чого з'явилось повідомлення:

""Щоб ти не робив, НЕ розчаруй її. Молюсь, що ти читаєш це до того як почав щось робити. Якщо я провалюсь Ти станеш наступним...

Є три речі які ти повинен пам'ятати:

По-перше не фарбуй її. По-друге тобі потрібно розуміти що вона хоче і по-третє ти можеш намалювати лише одну річ за один раз""

  В голові була каша. Я взагалі не розумів що відбувається. Раптом щось розвернуло мене і я опинився обличчям до портрета.

  - У тебе так багато вільного часу? - леді посміхнулась. - Невже ти не готовий?

  - Яне бачу фарб. - Розвівши руками я оглянув майстерню.

  Посмішка дівчини стала єхидною. 

  - Ох, то от що тобі потрібно. У мене є трохи, ось подивись. - В її долонях з'явився яскравий вогник настільки яскравий, що мені довелося зажмуритись. - Ой, дорогенький, здається вони надто яскраві. Давай зробимо ось так.

  Вона змахнула рукою і вогник моментально став тускнішим. Зненацька я відчув неймовірний біль у грудях. В очах потемніло і я вже сподівався втратити свідомість, щоб не бачити цей кошмар, але не все так просто. Біль вщух, але відчуття наче мене протикають чимось тонким і гострим не проходило. 

  - Твоя душа -- неначе свічка. Художники вкладують душу в кожен мазок фарби, чи не так? - Леді захіхікала. - Я поверну тобі твій вогник але лише тоді коли домалюєш мене.

 З кожним наступним словом сказаним дівчиною вогник в її руках змінював колір, а жах в моїх жилах розливався все більше.

  - Цікаво, який відтінок отримає твоя душа коли ти закінчиш? Може небесної блакиті? Чи вона стане жовтою, наче кислий лимон? Або ж... - вогник набув яскраво червоного кольору. - Хі-хі, не можу дочекатися! 

  І раптом до мене почало доходити розуміння, що ж такого чужого було в моїй студії. І справа навіть не в зовсім абсурдних речах як от дерева, надто тимі стіни, перекошені дверцята чи сам портрет дівчини. Це були кольори... Їх просто не було! Все було чорно-білим! Єдине що мало колір - це червоне око дівчини та синій екран на телефоні...

  - Мені так нудно... І їсти хочеться, - поскаржилась леді. - Цікаво, чиї крики приборкають мій голод?

  Пригадавши повідомлення яке я отримав раніше і озирнувшись навколо мій погляд впав на стіл, що стояв поруч. Окрім стакана з пензликами та чорно-білих фарб на ньому лежало яблуко. Воно було білим, без запаху та смаку. Вирішивши, що воно прекрасно підійде для рисунку, я замалював його в скетчбук та повернувся до мольберта. 

  Під ним я помітив дивну чорну пляму. Чимось вона нагадувала людський силует. На самому мольберті я побачив три тюбика з фарбою: синьою, жовтою та червоною. Задивившись на фарби я пригадав ще дещо, що було у повідомленні: 

""На перший день я намалював яблуко.

Але не можна намалювати просто яблуко воно повинно бути очищ

СИНІЙ! Намалюй гниле синє яблуко! Воно буде отруйне і коли вона його з'їсть їй стане зле і її не стане!""

  Але одна з головних умов -- не розчаровувати дівчину. Думаю, якщо я дійсно намалюю синє яблуко і спробую її отруїти, це вийде мені боком. Не те щоб я був впевнений в тому, що катина мені щось зробить, але ризикувати не хотілося. 

  - В тепер малюй. - наказала леді дивлячись на мене все з тією ж блаженною посмішкою.

  Тремтячими руками я взявся за пензлик. Взявши скетчбук і дивлячись на замальоване олівцем яблуко я почав малювати. Кожен мазок жовтої фарби був густим та додавав об'єму. Коли ж все було готово, я відійшов від мольберту і присівши на стілець подивився на результат. Яблуко що було в руках леді здавалось справжнім. Так і хотілось його з'їсти.

  - О, яблучко! - Здивувалась з дівчина і поглянула на соковитий фрукт. - Виглядає апетитно. Ти навіть почистив його для мене!

  Відчувши гордість за себе та легку слабкість я прикрив очі. Дивно що я втомився, адже я майже нічого не зробив.

  - Шкода що ти не порізав його, але і так згодиться.

  Коли ж я розплющив очі то одразу глянув на картину. Спокійне та задоволене личко міледі свідчило про те, що я зробив все правильно.

  - Думаю, це трохи приборкає мій голод. - Мовила леді ніжним навіть солодким голосом.

  Придивившись уважніше і сфокусувавши погляд на деталях я раптом зрозумів, що яблуко, яке я намалював, зникло та натомість брошка, що тримала шаль на плечах дівчини, змінила колір і стала золотою.