Пролог

  - Ей, друже, - покликав мене Буер, коли я складав пензлі по місцях. - Як твої справи? Немає нових ідей, стосовно нової картини? 

  Він підійшов до мене та поклав руку мені на плече. Від цього жесту стало вкрай некомфортно і я скинув його долоню з плеча. 

  - Як ти потрапив сюди? Не пам'ятаю щоб давав тобі ключі від майстерні ... - закінчивши складати пензлики я взявся витирати руки ганчіркою що лежала поруч.

  - Чому ти відвертаєшся від усього? - наче не почувши питання поцікавився чоловік. - Од цього стане тільки гірше! Хоча для тебе це, напевне, навпаки ..

  Коли я обернувся до приятеля обличчям, він якось зніяковів і замовк. Напевне мої насуплені брови і злі очі все мовили за мене. Видихнувши я кинув ганчірку в куток студії і глянув на Буера знову.

  - Чого хотів?

  - Я той-во, чого прийшов... Є одна картина, яку я б хотів тобі показати. - він вказав на накритий старим брезентом холст, що стояв в стороні попід стінкою біля входу. 

  Ми обережно розмістили його на мольберті. Я вже був готовий стягнути брезент з холста одним ривком, але Буер нервово схопив мене за руку зупинивши.

  - Обережно! Акуратно зніми брезент. Вона чутлива. Обов'язково звертай увагу на температуру та освітлення в приміщенні. - відпустивши мене, чоловік відійшов на декілька кроків.

  Звичайно я знав, що за картинами потрібно слідкувати. Особливо за досить старими. Але мене бентежило навіть не це. Буер говорив про картину так, наче вона була чимось живим, ніж просто шматок полотна натягнутого на дерев'яний каркас. 

  Все ж таки, послухавши друга, я обережно зняв брезент з полотна очікуючи побачити якийсь витвір мистецтва, але коли я підняв погляд то ледь не зкривився.

  Переді мною стояв мій дерев'яний мольберт, на якому стояв холст, достатньо великого розміру, просто вимазаний товстим шаром різного кольору фарби! 

   - Що ти бачиш на картині? - наче насміхаючись запитав мене чоловік, що був мені єдиним другом. - Дівчину з синьою квіткою у волоссі, чи не так?

  Я знову нахмурив брови. Яку добіса дівчину?! Він насміхається наді мною?! На картині не було видно взагалі нічого окрім густонакладених фарб, переважно чорного кольору.

  - Насправді, - продовжив Буер не дочекавшись від мене відповіді, - картина ще не закінчена. Ніхто не знає що сталося з художником який її малював. Багато хто вважає, що він помер. Вона чекає того хто зможе її закінчити. Проте, на жаль, всі хто намагався це зробити злягли, по невідомим причинам. 

  Чоловік з похмурнів. Він не відводив погляду карих, майже чорних очей від такого ж темного полотна. Чомусь мені одразу стало не по собі. Наче я дійсно почав помічати ледь помітні лінії, що вимальовували тонку шию, кучеряві локони волосся, але обличчя... Обличчя розгледіти мені не вдавалося, як не старався вглядуватись. Та лиш я моргнув все стало як було.

  - З мене досить. - Раптом мовив Буер. - Я і гадки не мав що малювання цього кота... У мене не було жодного шансу. Все ж таки я не художник. 

  Глухий сміх вирвався з горла чорнявого друга, та здавалось що сміх цей він видавив на силу. Раптом він розвернувся та попрямував до сходів, що ввели на вихід зі студії.

  - Добре, ще побачимось. Я буду молитись за твій успіх і за тебе. - Голос у нього був такий наче йому мене шкода...

  Буер зник у темряві коридору, а хвилини через дві я почув хлопок дверей і зрозумів що лишився на самоті з загадковим полотном.

  В голові проносились слова що він говорив стосовно картини. Що він мав на увазі? Може це дурний жарт?

  Раптом я відчув біль в тілі. Оглянувши себе я злякався. По всьому тілу були сліди, наче мене роздряпала кішка. Дуже велика кішка. Розуміючи, що тут щось не те, я кинувся до столу, де окрім пензлів, мастихінів, олівців та срібних стержнів, лежав телефон, але глянувши на екран я побілів як стінка. Замість звичної картинки домашнього стола раптом з'явилося розмите фото, а потім просто червоний фон. Машинально я звів очі на картину і завмер в німому жаху. Тепер це вже був не згусток чорної фарби, а чорно-білий портрет дівчини.

  - Наступний художник? - Поцікавилась дівчина відкривши одне око, а тоді друге, дивлячись мені прямо в душу. - Цікаво, чи вмієш ти малювати?

  Я відходив назад сподіваючись втекти геть з цієї бісової студії, але спіткнувшись впав і вдарився головою об стіл втративши свідомість...