Епілог

Пів року по тому

Хвилі океану заливали піщаний берег, голосно кричали чайки, намагаючись перекричати звук дзвону. З маленької церковці на скелі, над самим океаном, виходили наречені: молода у кремовій сукні трохи нижче колін, з квітковою вишивкою по спідниці і з оголеною спиною, та красень-наречений у світлих легких штанах і сорочці з такою ж вишивкою.

Вони щасливо цілувалися, а на пальцях кожного виблискував тоненький золотий обідок з відбитками пальців.

Одне ціле. Чоловік і дружина перед людьми і перед Богом. Нечисленні гості обсипали молодят рисом і монетами і кричали: «Гірко!»

Дві, відносно старші пари стояли поруч з молодим хлопцем і з ніжністю дивилися, як їхні діти щасливо усміхаються гостям. Молодий чоловік ніжно пригортав за округлу талію світловолосу дружину, яка трепетно тулилася до нього. Здавалося, зовсім недавно вони так само виходили з храму, тримаючись за руки. Темношкіра висока дівчина щось емоційно нашіптувала на вухо рудоволосому хлопцеві, що лише відвертався від її розбурханого вітром волосся і хитро усміхався. У кишені його штанів давно чекала на свій час червона коробочка з екстравагантною каблучкою з білого золота та місячного каменю. Струнка німкеня широко усміхалася, тримаючи за руку старшого, сивочолого чоловіка, що із захопленням дивився на неї. Здавалося, навіть час безсилий стерти кохання з його зіниць…

Теплий вітер підіймав угору до неба сміх щастя. У кохання своя молитва.

На палітрі — яскраві і похмурі кольори, світлі і темні… Вони змішуються одне з одним, створюючи нові відтінки, щоб картина стала неймовірною. Так само і наше життя: моменти розпачу і піднесення, перемоги і поразки, горе і щастя… Моменти перемішуються, як фарби на палітрі, щоб ми стали тими, ким ми є, а життя — неймовірним.