Глава 20

Я повільно поверталася до життя — з допомогою друзів, Кріса та Анет, яка навчала мене забувати ті страшні моменти у темному підвалі.

Коли вперше після днів на самоті зустрілася з рідними у заміському будинку Крістофера, здалося, наче весь цей час я була під куполом темряви та холодного туману. Тепер він зник, розвіявся. Аделія та Якоб обіймали мене так міцно, наче знайшли власну дитину, яку давно втратили. Я побачила сльози на очах жінки й зрозуміла, що вона щиро за мене хвилювалася, що прийняла мене.

Елізабет лише лукаво посміхалася, тримаючи за руку Ріхтера. Жінка тихо шепнула, що має за що дякувати — схоже, мій вчитель розповів їй про мою роль у примиренні. Я щиро раділа за них обох — пронести свою любов крізь час, не втратити її і нарешті бути разом. Змогти зрозуміти одне одного, почути і пробачити.

Айя і Тео теж були поруч — дівчина так міцно мене обійняла, що здавалося, вона от-от мене задушить.

— Ніколи більше мене так не лякай.

— Постараюсь. — я обійняла подругу у відповідь і з здивуванням почула, як вона шморгає носом.

— Айя?

— Пробач мене, якщо зможеш.

Здавалося, вибачень на мене одну було забагато за ці дні. Я ж нікого не винила, мені б і в голову не прийшло!

— Я не маю за що тебе вибачати, Айя. Не видумуй дурниць!

Коли всі емоції нарешті вщухли, ми змогли просто насолоджуватись хорошою погодою та смачним м’ясом на мангалі. Це була ідилія: чоловіки порались біля вогнища, а ми з Еліз, Аделією та Айєю накривали на стіл і готували закуски. Весела, легка розмова, кумедні фото — я розслаблялася і просто отримувала задоволення від дня.

Єдине, чого мені бракувало — батьки поруч. Після викрадення я гостро відчула, як скучаю і хочу маминих обіймів! Але до поїздки був ще місяць. Крістофер, наче читаючи мої думки, промовив:

— Обіцяю, твої батьки приїдуть до нас у гості, і ми всі зберемося разом.

Його присутність додавала сили. Його ніжність і піклування… інколи мені здавалося, що я сплю. Він підвозив мене на сеанси до Анет, чекав під офісом стільки, скільки потрібно. Завозив і забирав з роботи, наші побачення стали ще більш трепетні і романтичні.

Кілька разів його хвилювання межувало з параноєю, але поволі він навчився «розтискати руки». Я бачила, як важко йому це давалося, і ще більше цінувала Кріса. Ми двоє зцілювались, нехай і поволі...

Серпневе повітря наповнювалось холодом, ранки кутались у туман, вечори змушували одягати легкі куртки. Але це не заважало нам із Крістофером прогулюватися Англійським садом. Мені подобались береги водойм, зелені алеї, прекрасні будівлі. Я захоплювалася людьми, що займались серфінгом на струмку Айсбах біля Будинку мистецтв, де утворюється знаменита стояча хвиля.

Ми оминали місця, де завжди збиралось багато туристів, на зразок Моноптеру чи Китайської вежі, і любили прогулюватися північною частиною парку — Хіршау. Тут було спокійніше, можна насолоджуватись природою, покататись на велосипедах, навіть приготувати гриль. Того дня ми влаштували пікнік, насолоджуючись останнім теплом.

— Я провів би з тобою отак ціле життя.

— Лежачи на коцику в парку? — я хитро усміхнулася і поцілувала його в ніс.

— А навіть і так! Без шуму, дикого темпу на роботі… тільки ти і я.

— Так, зовсім скоро я тобі набридну.

— Ніколи! Я щоразу відкриваю в тобі щось нове. Ти знаєш, що коли малюєш — смішно висуваєш кутик язика? І завжди залишаєш пів чашки кави на кухні, щоб потім допити? І підкреслюєш улюблені фрази у книжці простим олівцем?

Я була здивована, що хлопець помічає такі деталі, але теж мала що сказати:

— Ти не любиш комедії, хоча завжди вдаєш, що це не так. І розчулюєшся, коли бачиш милих пенсіонерів. Ніколи не сприймаєш людей за їх статусом, лише за вчинками. Читаєш кінець книги, коли ще тільки на її середині... А твій улюблений шоколад — гіркий чорний, без нічого. — наче фокусник, я витягла плитку шоколаду, і Кріс розсміявся.

— Я наберу зайвих десять кілограмів, і ти знайдеш собі когось красивішого.

— У моїх планах любити тебе навіть старим зморшкуватим дідуганом.

Можливо, не варто було говорити це чоловікові, але ми стільки пройшли разом.

— Думаю, ми будемо дуже милою парою, — поцілунок у щоку. — Будемо бавити внуків і балувати їх, — інша щока. — Їздити по всьому світу, наб’ємо однакові тату, будемо робити божевільні речі… Можна почати навіть зараз. — Кожна фраза супроводжувалася поцілунками — чоло, ніс, шия. Останні слова він видихнув просто в губи й накрив їх своїми.