Глава 20

Я повільно поверталась до життя, з допомогою друзів і Кріса, а ще Анет вчилась забувати ті страшні моменти в темному підвалі.

Коли вперше після днів на самоті зустрілась з рідними у заміському будинку Крістофера, здалось, наче весь цей час я була під куполом із темноти і холодного туману, ось тепер він зник, розвіявся. Аделія і Якоб обіймали мене так міцно, наче власну дитину яку давно втратити, а тепер знайшли. Я побачила на очах жінки сльози і зрозуміла, що вона щиро за мене хвилювалась, вона таки прийняла мене.

Елізабет лише лукаво посміхалась тримаючи за руку Ріхтера. Жінка тихенько шепнула мені, що має за що дякувати – схоже мій вчитель таки розповів їй про мою роль в примиренні. Я була щиро рада за цих двох – пронести свою любов крізь час, не втратити її і, нарешті, знову бути разом. Змогти зрозуміти одне одного, почути і пробачити.

Айя і Тео також були поруч – дівчина так міцно мене обняла, що, здавалось, от от задушить.

- Ніколи більше мене так не лякай.

- Постараюсь. – я обняла подругу відповідь і з здивуванням почула, як вона шморгає носом.

- Айя?

- Пробач мене, якщо зможеш.

Здавалось вибачень на мене одну було забагато за ці дні. Я ж нікого не винила, мені таке б і в голову не прийшло!

- Я не маю за що тебе вибачати, Айя. Не видумуй дурниць!

Коли всі емоції нарешті вщухли, ми нарешті змогли просто насолодитись хорошою погодою і смачним м’яом на мангалі. Здається, це була ідилія – чоловіки порались біля вогнища, а ми з Еліз, Аделією та Айю накривали на стіл та готували закуски. Весела, легка розмова, кумедні фото – я розслабилась і просто отримувала задоволення від цього дня. Єдине чого мені бракувало – батьків поруч. Після викрадення я гостро відчула, як скучаю і хочу в мамині обійми! От тільки до поїздки був ще майже місяць. Крістофер наче прочитав мої думки:

- Обіцяю, твої батьки приїдуть до нас в гості і ми отак зберемось всі разом.

Його присутність додавала сили. Його ніжність і піклування, інколи мені здавалось – що я сплю! Крістофер підвозив мене на сеанс до Анет, чекав під офісом стільки, скільки було потрібно. Завозив і забирав з роботи, наші побачення стали ще більш трепетні і романтичні.

Кілька разів його хвилювання межувало з параноєю, але поволі він зміг «розтиснути руки», хоча я бачила, як важко це йому вдалось! І ще більше цінувала Кріса.

Серпневе повітря повільно наповнювалось холодом, ранки кутались в туман, а вечори змушували перехожих одягати легкі куртки. Але це заважало нам з Крістофером частенько прогулюватись в Англійському саді. Мені подобались береги водойм, зелені алеї, прекрасні будівлі. Я захоплювалась людьми, які займались серфінгом на струмку Айсбах, біля Будинку мистецтв, де утворюється знаменита стояча хвиля. Ми оминали місця, де завжди збиралось багато туристів, на зразок Моноптеру чи Китайської вежі, але любили прогулюватись по північній частині парку – Хіршау. Через віддаленість від туристичних об’єктів тут було спокійніше, можна було насолоджуватись природою, покататись на велосипедах, навіть приготувати гриль. Того дня ми вибрались з Крістофером на пікнік насолоджуючись останнім теплом.

- Я провів би з тобою отак ціле життя.

- Лежачи на коцику в парку? – я хитро усміхнулась і поцілувала чоловіка в ніс.

- А навіть і так! Без шуму, дикого темпу на роботі….прости ти і я.

- Зовсім скоро я надоїла б тобі.

- Ніколи! Я кожного дня відкриваю в тобі щось нове. Ти знаєш, що коли малюєш смішно висуваєш кутик язика? І ти завжди залишаєш пів чашки кави заранку на кухні, щоб потім допити? І підкреслюєш улюблені фрази у книжці простим олівцем?

Я була здивована, що хлопець підмічає такі деталі, але також мала що сказати:

- Ти не любиш комедії, хоча завжди вдаєш що це не так. І коли ріжеш формовий хліб, то більше любищ припечений верх їсти. І ти завжди трошки підігріваєш оту залишену каву на кухні, коли я маю прийти. А ще, ти обожнюєш солодке, але не чорний шоколад, а молочний з горіхами. – я, наче фокусник, витягла з сумки плитку шоколаду і Кріс розсміявся.

- Я наберу зайвих десять кілограм і ти знайдеш собі когось красивішого.

- Кріс, я хочу зустріти з тобою старість, коли ти будеш сивий і з зморшками, але я все одно любитиму тебе!

Можливо не варто говорити таке чоловікові, але ми стільки пройшли разом.

- Думаю ми будемо дуже милою парою. – поцілунок в щоку. – Будемо бавити внуків і балувати їх. – в іншу щоку. – Їздити по всьому світі, наб’ємо одинакові тату, будемо робити божевільні речі, можна почати навіть зараз. – кожна фразу супроводжувалась поцілунками – чоло, ніс, шия. Останні слова він видихнув просто в губи і накрив їх своїми!

Моє життя не казка і ніколи нею не буде. Але у мене є мій особистий казкар, який готовий для мене перевернути весь світ!