Глава 18

Другий раз я опритомніла у тому ж підвалі. Спробувала поворухнутись, але тіло нещадно боліло і затекло. З горла вирвався стогін, і мені під ніс сунули стакан води.

— Привіт, пташко. — Гофман провів рукою по моєму обличчю, і я відсахнулась від його ласки. Чоловік лише розреготався.

— У Веллера завжди був хороший смак. Ти вибач за моїх хлопців, вони погано зрозуміли наказ.

— А який він був?

— Скласти тобі компанію.

— А тепер ти вирішив взяти ці обов’язки на себе, — кинула на чоловіка повний ненависті погляд.

— От бачиш, ми вже на "ти". Скоро станемо близькими… друзями.

У мене мороз по шкірі побіг від цих слів.

— Звернення на "Ви" означає повагу, — виплюнула в обличчя Гофману, але у відповідь лише сміх.

— Ти така бойова, бо надієшся, що Веллер врятує тебе. От тільки йому зараз не до тебе. Як думаєш, що він вибере — чергову дівку чи тендер, до якого готувався всі ці роки і який виведе компанію на новий рівень?

— То навіщо мене викрадати? Якщо я лише "чергова дівка" і Кріс вибере тендер? — я скептично підняла брови і спробувала усміхатись, попри біль у губі. Гофман лише "цокнув" губами.

— Це попередження. Якщо не відступиться, далі буде гірше. Нехай позлиться — йому корисно.

— Любите тягнути тигра за вуса?

— Той, кого ти вважаєш тигром, не більше ніж домашній кіт.

— Він знайде мене!

— Навіть якщо так, інше питання — коли? — неприємний сміх різав нерви.

— Навіщо ти це мені говориш?

— Люблю розбивати ілюзії, пташко. Я ж бачив, як ти його любиш. — всього мить, і ось Гофман лежить на мені, притискаючи своєю вагою до матрацу, і шепоче на вухо:

— Веллер не заслуговує на любов, ти через нього застрягла у цьому підвалі. Правда, добре, що в тебе така приємна компанія. — Слизький язик провів стежку від вуха до ключиць, залишаючи мокрий слід від слини. Я вкотре спробувала вирватись, але Гофман відпустив мене сам.

— У мене зараз мало часу, але зовсім скоро ми продовжимо, пташеня.

Іржавий замок проскрипів, закриваючи мене наодинці в сирому підвалі. Гарячі сльози розмазували бруд по щоках, а я не витримала і голосно закричала. Було наплювати — нехай чують, нехай! До біса їх!

Адам приїхав до Кріса ближче до вечора. Кріс одразу зрозумів по його виразу обличчя, що новин нема.

— Ми обшукали всі приміщення Дрейка і Гофмана — нічого.

— Привези адвоката, нехай візьме всі документи по тендері.

— Вони ж цього і добиваються — щоб ти зняв свою кандидатуру, — Адам вражено дивився на Веллера.

— Тоді вони перемогли. Це я втягнув її у це, хоча обіцяв захистити!

— Кріс…

— Ти чув, що я сказав! — здавалось, Кріс готовий втретє вдарити начальника безпеки.

— Та послухай ти! Де гарантії, що Гофман поверне Марі? Що вона взагалі досі жива?

— Адам!

— Включи мізки, Веллер! Марі — свідок! Це квиток в один кінець!

Кріс безсило опустився в крісло, схиливши голову на руки.

— Не може Дрейк опуститися до такого.

— А Гофман?! Ти чудово знаєш його методи!

— Куди я її втягнув!?

— Дай мені ще трохи часу, я знайду її. Клянусь!

Не знаю, скільки часу пройшло, коли один із недавніх "охоронців" приніс воду та кілька бутербродів. Під його поглядом мені хотілось сховатись.

— Думаєш, скоро вибратись звідси? — крива усмішка зробила його обличчя ще страшнішим. — Хто ж тебе відпустить, щоб одразу побігла до поліції!? Ти зникнеш, лялечко, але перед тим…

— Ганс! — голос його колеги змусив охоронця замовкнути.

Чоловік одразу став серйозним і швидко вийшов з моєї камери, перед тим підморгнувши на прощання.

Мені здавалось, я божеволію у цьому підвалі. Сльози давно закінчились, мені хотілось вити, кричати. Я здирала пальці до крові, намагаючись відламати хоч щось від ліжка для самозахисту, а потім безсило падала на брудний матрас, не зважаючи ні на холод, ні на сусідство щурів.

Я розуміла, Ганс правий: я — свідок. Як тільки Кріс підпише документи на відмову від тендеру, я не жилець. Якщо він, звичайно, їх підпише! Дурні думки виходили з-під контролю. У всіх випадках для мене все закінчиться сумно. Єдина надія — Крістофер мене знайде. Скільки часу пройшло, як я тут? Чи хлопець зрозумів, що мене викрали? Скоріш за все, Гофман або його бос уже вийшли на зв’язок. Скільки шансів у мене? Погляд упав на посуд з їжею, але пластикова пляшка з водою та така ж тарілка явно не підходили для самооборони. Навіть для того, щоб хоч якось скоротити ці знущання, вони не підійдуть! 

Від втоми і стресу я провалилась у сон. Мені снилися рідні Карпати, голубе небо України, передзвін дзвіночків на шиях овець на полонинах. Вівчар, який простягав букет гірських квітів… Його очі були насиченого зеленого кольору, а губи шепотіли:

— Марі…

Я не орієнтувалась у часі, він тягнувся наче резина. Кілька разів приходив Гофман, я лише відмовчувалась і не піддавалась провокаціям. Він говорив одне й те ж: я Крісу не потрібна, інакше чому він досі мене не знайшов? Що зовсім скоро фінал тендеру, а Веллер досі бере в ньому участь… Що мені варто бути ніжнішою з ним, Гофманом, бо тоді у мене є шанс…

— Гофман, навіть якщо Кріс не прийде по мене, нехай він виграє цей тендер! Він, а не ти і твій божевільний шеф! Ідіть до чорта!

— Ми вже там, а ти разом з нами, пташко!

Двері голосно гримнули за його спиною, а я вкотре розплакалась.

Схоже, чоловік мав рацію, бо я досі у цьому підвалі, а значить Кріс не поспішає мене шукати.

Їсти мені приносили ще тричі. Перед тим був довгий перерив, під час якого я то засинала, то знову прокидалась. Це дозволило зробити висновок, що добігав до кінця другий день, як мене викрали…

Чи знає мама і тато про це? А Еліз і Ріхтер? Айя, мабуть, винить себе. Можливо, хоч хтось шукає мене? Можливо, пішли до поліції? Чи є надія на порятунок!?

Я знову провалилась у темноту, коли почула крики і звуки боротьби.