Глава 16

Зранку Кріс підвіз мене до галереї і поспішив на роботу. Ми домовились що я сама приїду в Wimmerhof - доволі великого фермерського будинку де хлопець запланував відпочинок. Від Мюнхена він розташовувався за 30 кілометрів, на березі невеликого озера. То ж я взяла всі необхідні речі на роботу, щоб приїхати на ферму близько 6 вечора.

Я передивилась в інтернеті фото Wimmerhofа, але те що побачила в живу - вразило: невеликий двоповерховий білосніжний будинок з довгим балконом по всьому периметру. Кругом різноманітні квіти - від пишних кущів троянд, до звичайних кімнатних у горщиках на перилах балкону. Акуратне подвір'я встелене бруківкою під старе місто, акуратні зелені газони, велика дитяча площадка з яскравими гойдалками. Критий басейн - у сусідньому будинку. Велика ферма домашніх тварин - на мить мені здалось, що я повернулась додому - кури, кози, пузаті крикливі качки, у загоні паслись породисті коні....Я задоволено усміхнулась з надією на відпочинок.

Батьки Крістофера повільно прогулювались територією - Аделія одіта у легке плаття зеленого кольору з пояском виглядала уже не холодною стервою, а милою жіночкою. Вона обнімала чоловіка за руку і про щось йому розповідала, усмішка не сходила з її обличчя. Якоб кивав дружині, час від часу щось відповідаючи. Вітерець розбурхував його волосся надаючи вигляду нашкодившого хулігана. Світла футболка кольору слонової кістки підкреслювала атлетичну фігуру. Я подумала, що Кріс - майже копія батька. Можливо і ми колись отак будемо гуляти разом, після десятків років спільного життя.

Усміхнувшись своїм мріям я поспішила взяти на ресепшн по ключі від кімнати. Крісу, якимось дивом вдалось таки забронювати два номери на цей вечір.

Переодягнувшись у зручні штани та майку я поспішила приєднатись до батьків Кріса, з надією на мирний вечір. Хлопець от от мав приїхати, то ж ми чекали на нього, щоб разом піти на вечерю.

Говорила я в більшості з батьком Крістофера. Ми багато жартували, Якоб розпитував мене про Україну, про батьків… я у свою чергу з цікавістю слухала про дитинства Крістофера - він був ще тим хуліганом. У вісім років, наприклад, намагаючись дістати з шафи заховані подарунки на день народження, хлопець поліз по полицях вгору, але ті не витримали і всі позривались. Щоб не дістати від батьків Кріс знайшов вихід - великими цвяхами позабивав їх на місце. Ввечері він таки отримав прочухана, але Якоб признався, що був задоволений винахідливістю сина.

У дванадцять хлопець вирішив самотужки змайструвати будинок на дереві, а для матеріалу розібрав дровітню.

Про його витівки у школі можна цілу книжку написати - від дошки натертої милом, до зламу системи "Щоденник" на пару з другом в 10 класі.

Я ніколи не могла подумати, що Кріс був таким хуліганом.

Так за розмовами ми не помітили як пролетіла година, а Крістофера все не було. Я почала непокоїтись, спробувала подзвонити йому, але відповіді не було.

- Мабуть телефон розрядився. - спробував мене заспокоїти Якоб. Але я чула - щось сталось! Ще кілька дзвінків успіху не мали. На вулиці смеркало і Аделія запропонувала сісти у ресторані, але апетиту не було. Батьків Крістофера здається більше розчулювала моя поведінка, хоча Аделії вона, мабуть, здавалась наіграною. Але пройшло ще сорок хвилин і вони також почали помітно хвилюватись. Якоб подзвонив помічникові Крістофера, але і його телефон був вимкнений.

- Я поїду назад. - впевнено піднялась з- за столу.

- І де ти будеш його шукати? А якщо розминетеся? - Адель нервово поглядала на мобільний.

- Тоді ви подзвоните мені.

Ми вийшли з ресторану., так толком і не поївши, і зупинились біля входу.

- Їхати всім разом - не варіант, ти сама машини не знайдеш. Краще у місто поїду я. - Якоб витяг ключі від автомобіля.

- Якоб, я можу поїхати сама. У мене давно є права і я кілька разів їздила за кермом у Мюнхені. Якщо ви довірите мені машину.

Чоловік з дружиною переглянулись, запанувало мовчання.

- Я розумію. - я справді розуміла недовіру Веллерів, дати автомобіль малознайомій дівчині, не знаючи толком як вона їздить.

- Давай так, якщо ти зможеш виїхати з парковки то я спокійно дам тобі ключі.

Здавалось легке завдання, от тільки Якоб примостив автомобіль у такому куті, що виїхати було доволі проблематично. З одного боку - сусідня машина, з іншого бордюр клумби та й сам виїзд дугою. І не варто забувати про машини навпроти. От тільки він не бачив якими дорогами і в яких ситуаціях тато вчим мене водінню.

Не скажу, що виїхати було легко, але я справилась. Чоловік здивовано дивився на мене, не в змозі повірити, що це - реально. Але ключі дав.

Найперше я поїхала до дому Крістофера, але квартира була порожня. Наступний маршрут - до офісу "А-ТекІнк". У холі зустрів охоронець, чоловік одразу мене впізнав, він і пояснив куди дівся Кріс - я не даремно хвилювалась.

Біля будівлі де знаходилось Відомство містобудування і архітектури я побачила знайоме обличчя. З начальником служби безпеки Крістофера я бачилась всього два рази, але забути його нереально - високий міцний чоловік п'ятдесяти років виглядав небезпечно - коротке волосся було сиве, так само як і акуратна борода, тонкі губи - наче риска перекреслювали обличчя з квадратним міцним підборіддям. Тонкий, довгий ніс додавав Адаму Ерліху звіриних рис. Сірі очі пильно стежили за співбесідником, змушуючи відчувати себе наче на допиті. Мене Ерліх лякав до тремтіння, але сьогодні мені було все одно на це.