Глава 15

Кріс і друзі одразу знайшли спільну мову. Ми таки зустрілись наступного вечора у невеликому барі. Айя при першій зустрічі, зиркнула на Кріса і випалила:

— У житті ти ще сексуальніше, ніж на фото! — я відчула, як щоки заливаються червоним, а Тео лише фиркнув у кулак, вдаючи, що закашлявся. — Але якщо ти образиш мою Марі… — дівчина підійшла ближче й погрозила йому пальцем. — Твої зелені очі тебе не врятують!

— Айя! — простогнала я, але Кріс не дав мені договорити.

— Я теж радий знайомству. Здається, Мері, у тебе талант прив’язувати до себе людей, які готові йти за тобою до пекла! — поцілував мене у маківку, а потім обернувся до Айї і впевнено проговорив: — Сховай кігті, цього ніколи не буде!

Після цього двоє почали спілкуватись так, наче зналися все життя. Тео лише посміхався й тихо порадив мені придивитися до Айї. Спершу я не зрозуміла, про що він, а потім помітила: подруга пильно стежить за Крісом — як він реагує на довгоногих офіціанток, які кидають грайливі погляди, як поводиться зі мною, що говорить про сім’ю, роботу…

— Мені здається, наче вона грається в мою маму, — тихо прошепотіла я другові.

Тео ковтнув пива і кивнув:

— Тобі не здається. Але Веллер молодець! Інший давно послав би цю божевільну, а він тримається.

Айя помітила нашу бесіду:

— Про що ви там шепочетеся?

— Тео розповідає про вашу подорож, — швидко відповіла я.

— О так, нам є що згадати, але тепер хочеться трохи побути вдома. Ми з Тео придивилися милу квартирку в Швабінгу. Уже внесли оплату за перші чотири місяці оренди…

Розмова плавно перейшла на нерухомість. Виявилось, що фірма Кріса якраз закінчує будівництво у цьому районі Мюнхена.

У кінці вечора всі були задоволені. Айя таки знайшла хвилинку, щоб прошепотіти:

— Здається, Веллер закоханий без тями!

Я вкотре почервоніла й міцно обійняла подругу. Яка вона чудна!

— Марі, завтра мусимо зустрітись без хлопців, трохи поговорити. — сказала подруга, коли ми прощались. — Не закочуй очі, Веллер, я все бачу.

— Ходив вже, Шерлок, — Тео потис руку Крісу, обійняв мене й допоміг Айї сісти в авто.

— Здзвонимось, — крикнула я на прощання й помахала рукою.

— Я думав, що попав на допит у поліцію, — тихо розсміявся Кріс і накинув свій піджак на мої плечі.

— Дякую. Пробач, іноді Айю заносить.

— Марі, таких друзів потрібно берегти! Я навіть трішки заздрю тобі.

— Кріс, тепер це наші друзі. Спільні.

— Це означає, що я їм сподобався, і ніхто не буде видряпувати мої зелені очі? — Кріс вдавано сплеснув руками.

— А ще доведеться звикнути до екстравагантності Айї.

— Життя до такого мене не готувало, але я готовий спробувати.

В ту ніч, в обіймах Кріса я думала, що всі проблеми — дрібниця, якщо він поруч. От тільки я зовсім забула, що в житті Крістофера є ще одна дорога серцю жінка — його мама.

Під кінець робочого дня вдалось поговорити з Еліз про вечірку у замку Блютенбургу. Ми зручно вмостились за столиком кафе, замовивши ароматний чай та легку вечерю. Еліз довго не знала, як почати розмову, перескакувала з теми на тему, робила паузи, плутаючись у думках…

— Елізабет, я ж не вимагаю розповідати про Конрада. Це твоє особисте.

— Боюсь, якщо не розповім — просто трісну від емоцій. Ти не повіриш!

Я лиш усміхнулася, «ага, не повірю». Ріхтер того вечора, коли була вечірка, написав мені лише одне слово — «Дякую». Але цього було достатньо, щоб зрозуміти: наш план спрацював. Звісно, мені було цікаво почути подробиці, але я не хотіла втручатися в особистий простір друзів. Мені вистачило самого факту, що вони таки помирилися.

— Це був Ріхтер!

Я намагалася показати здивування, але Еліз навіть не звертала на мене увагу. Вона замріяно дивилася у вікно, тримаючи двома руками чашку.

— У замку на мене чекали. Варто було вийти з авто, як молодий юнак подарував білосніжну орхідею. Потім ще один у залі — і так рівно дванадцять разів. Я очікувала, коли з’явиться Конрад, але його не було. На мене кидали здивовані погляди, задавали питання, на які я не мала відповіді. Потім оголосили танці, а мого кавалера так і не було. Я помітила Ріхтера одразу, навіть подумала, що вся ця гра — його, от тільки чоловік не звертав на мене уваги! — Еліз обурливо махнула головою. — Звичайно, я починала нервувати, відчувала себе наче в розіграші. Ти тільки уяви: я така красива, у дорогезному платті, після салону краси, налаштована на романтику… а Конрада немає!

Вона зітхнула, але відразу усміхнулася:

— Марі, я такі дурниці почала говорити! Соромно розказати, а він лише усміхався. Потім офіціант щось передав йому за спиною, і Ріхтер протягнув мені тринадцяту орхідею. Мені здавалося, що от-от знепритомнію.

Еліз замовкла, заглибившись у спогади.

— А далі що? — нетерпляче запитала я, крутячи кружку.

— Музика закінчилась, і Ріхтер повів мене з залу. На всі питання відповідав мовчанням. Зупинилися ми на виході з замку, біля невеликої лавки на березі річки Вюрм. Ріхтер просто дивився на мене, а я була така розгублена…

— Ви поговорили?

Еліз кивнула:

— Я була така дурна, Марі! Через мене ми втратили стільки часу. Ріхтер дивовижний чоловік — пробачив мені те, що я сама собі не могла пробачити! Мені здається, він любив мене навіть у ті моменти, коли я сама себе не любила.

— Я така рада за вас! — я стисла її руку й шморгнула носом.

— Нам буде важко, я це знаю, ми обидва знаємо. Надто довго ми були окремо, надто багато всього назбиралось.

— Але перший крок зроблено!

Я сама не могла повірити: так просто вдалося помирити цих двох! Трохи таємничої романтики, одна розмова — і вони готові спробувати все з початку. Легкий поштовх — ось і все, що було потрібно.

Радісна, я поверталася додому, відклавши тривогу про знайомство з батьками коханого на потім.