Глава 14

Звичайно я була права! Ріхтер об'явився через три дні - у галерею принесли невелику посилку, ми з Елізабет знову закрились в її кабінеті. Пальці жінки тремтіли, вона ледь впоралась з обгорткою, а потім вражено ахнула: на червоному оксамиті лежало кольє із 4 ниток перлів скріплені по середині невеликою каплею із білого золота.

Ще через три дні принесли невелику шкатулку з випаленою квіткою орхідеї на кришці, в середині лежав браслет із того ж комлекту що кольє.

Наступними принесли сережки з тих же перлів і білого золота.

А поміж подарунками Еліз могла годинами говорити з романтичним Конрадом по телефоні. І, звичайно, жінка могла б дізнатись хто власник номеру, але була у цій ситуації якась романтичність, таємничість. Еліз знову відчула себе молодою дівчиною. Вона розквітла - так, Елізабет і раніше виглядала шикарно, але нема нічого кращого, за відчуття що тобою захоплюються, боготворять. Найкраща косметика для жінки - кохання.

Ріхтер час від часу дзвонив, випитував реакцію, радився. Кріс лише посміювався з художника, вважав диваком, але погоджувався, що друг вибрав ідеальну стратегію - Еліз, у силу страхів і комплексів, одразу ж відмовилась би від залицянь, знаючи що кавалер - Ріхтер.

Але таємничий романтик Конрад, збуджував фантазію, дозволяв піддатись мріям і бажанням.

Того дня кур'єр приніс більший пакунок - золоту коробку із чорним написом Christian Louboutin. Сріблясті блискучі туфлі на високій шпильці із червоною підошвою сіла на Еліз як влиті. Мені вони нагадували взуття Попелюшки, виглядали так само казково!

У пакеті був і великий срібний конверт, а в ньому запрошення. На великій відкритці темно-синього кольору був зображений замок Блютенбург*, а золотими буквами було написано про благодійну вечірку, яка відбудеться на наступний день у тому ж замку. Дрес-код - срібні, золоті, голубі і сині кольори.

На іншій картці, уже від руки, акуратним почерком було написано, що Еліз буде чекати автомобіль на Марієнплац біля церкви Св.Луки.

Так, що на наступний день у галереї був вихідний, Еліз з самого ранку поспішила наряджатись, а я насолоджувалась відпочинком, поки Кріс працював. Хотілось побайдикувати, просто ліниво полежати на дивані і переглянути серіал, поїсти шкідливої їжі і від душі наговоритись з мамою.

Почала я з останнього пункту плану.

Для мами, навіть у свої майже 25 я залишалась дитиною. Вона, як завжди, питалась чи я нормально їм, чи відпочиваю, чи одягаюсь по погоді. Щиро хвилювалась чи все добре на роботі. Батьки знали, що я зустрічаюсь з Крістофером, навіть переглядали наші спільні фото в інтернеті користуючись перекладачем. На диво, татові хлопець сподобався, батько сказав, що Кріс вселяє довіру і схожий на чоловіка який може захистити. Після невдалих стосунків з Андрієм мені було важко довіряти, мої про це знали і не давили питаннями.

Мама підняла трубку майже одразу, на екрані телефона висвітлилось її усміхнене обличчя і в грудях защемило, нехай я зовсім недавно була в дома, але встигла скучити. Кажуть, ми залишаємось дітьми доти, доки живі батьки. Я хотіла бути дитиною вічно!

- Привіт, горобчику.

- Привіт, матусю, як ви?

-Все по старому: працюємо. Орест посилено вчиться, він вперто налаштований стати німецьким студентом. - мами на мить сумно усміхнулась. - Отак, виросли, роз'їхались.

- Мамо ми ж будемо приїздити додому все одно та й ви до нас в гості.

- До речі про поїздку додому - ти коли плануєш? - мама поставила телефон на невелику підставку і прийнялась місити тісто.

- Ти вареники будеш ліпити - у мене слинки потекли. - Я сто років їх не їла.

- Шкода через телефон не можна їх передати. - матуся усміхнулась.

- Це точно. Мушу завтра наліпити, от Кріс здивується. А додому я планую через 2 з половиною місяці. У Діани 19 вересня весілля то ж ми приїдемо десь 10. Залежить як вийде з роботою, звичайно.

- Ми? - мама перестала місити і уважно подивилась на мене.

- Так. - відчула як червонію і ніяково усміхнулась. - Я приїду з Крісом. Мамо, ми вже майже вісім місяців разом.

- Справа не в числах. - відмахнулась ненька. - Я хвилююсь за тебе.

- Все добре, повір. Кріс, він такий...- мені забракло слів. - Я кохаю його, мамо. Я ніколи так не кохала.

- Ти ж знаєш, щаслива ти - щасливі і ми з татом. То ж чекаємо у гості. А вареники таки зроби! -погрозила пальцем. - Шлях до серця чоловіка... - ми весело розсміялись.

Годинник показував близько 4 по обіді коли я закінчила говорити з мамою. Кріс не відповідав, телефон був вимкнений то ж я вирішила піти на шопінг. Час від часу я передавала додому посилки: дрібниці для дому, одяг, різні інструменти для своїх, а також солодощі та іграшки для Жені з Богданчиком та Мілою. Останні майже кожного дня писали про своє життя, скидали фото. Ці діти стали рідними для мене.

Написавши Крісу де мене шукати я поїхала в торговий центр "Олімпія", а оскільки в мене не було чіткого списку що купляти, то через 2 години я вийшла обвішана сумками. Ніколи не була шопоголіком, але коли починаю купляти для когось - мене нереально зупинити. От тільки тягнути пакети додому мені не довелося!