Глава 13

Щоб Крістофер не говорив про зручний одяг, мені хотілося подобатись йому. Я памʼятала його палкі погляди, коли я була особливо ефектна, від яких і в мені розгоралось бажання. Хотілось купатись у цьому відчутті неповторності і жаданості. 

Комбінезон глибокого смарагдового кольору личив мені й сидів як влитий. Штани не сковували рухів, але вигідно підкреслювали лінію стегон і сідниць. Верх із трикутним вирізом акцентував на тонкі ключиці та довгу шию, а пояс робив чіткий, спокусливий наголос на талії. Мені подобалася красуня у дзеркалі — вона була звабливою, а очі щасливо виблискували.

Кріс приїхав хвилина в хвилину й піднявся у квартиру з великим букетом соняшників. Він дивовижно вгадував мої бажання, наче вмів читати думки — ці квіти я неймовірно любила. Яскраві, красиві, здавалося, вони наповнювали все навколо теплом.

— Бачу, з букетом я вгадав.
Крістофер ніжно поцілував мене, і я на мить забула, як дихати від його присутності.

— Ти навіть не уявляєш, наскільки. Дякую.

— Ти неймовірно виглядаєш, і я радий, що сьогодні ця краса — лише для мене одного.

Кріс поклав квіти на невеликий столик і міцно мене обійняв, закрутивши по кімнаті. Щасливо розсміявшись, я міцніше обхопила його за шию й грайливо прикусила мочку вуха. Провела рукою по шиї, заплутала пальці в густому волоссі й вдихнула аромат його парфуму — мускус, нотки мигдалю й ледь помітні квіткові акорди. Кріс завжди користувався лише цими духами.

— Якщо ти продовжиш, ми нікуди не поїдемо.
Його голос звучав хрипло, і по шкірі пробігли мурашки.

— Можемо продовжити трохи пізніше?
Я грайливо прикусила губу, і Крістофер ледь чутно застогнав. Ми кілька хвилин цілувалися, геть забувши про час і плани.

— Давай спочатку сюрприз, а потім — десерт. — Крістофер торкнувся своїм носом до мого й потерся. — Я справді хочу, щоб ми поїхали в одне місце. Тобі сподобається.

— Не сумніваюся.

Дорога зайняла трохи більше години. Ми виїхали за місто, минули кілька невеликих сіл, і тепер траса йшла через густий ліс. Вікна були відчинені, і я висунула руку, відчуваючи, як вітер відбивається від долоні. У салоні пахло зеленню й свіжим лісовим повітрям. Я не запитувала, куди ми їдемо, всеціло довіряючи Крісу — просто насолоджувалася днем і його присутністю. Щастя поглинуло мене.

Нарешті машина стишила хід і зупинилася біля невеликого будинку з дерева і скла. Великі панорамні вікна тягнулися від самої землі аж до даху, ганок був викладений річковим каменем, навколо росли яскраві квіти й кущі. Із заїзду було видно лише одну сторону будинку — вся інша частина ховалася за акуратними кущами та високими деревами. Кріс допоміг мені вийти з машини, і поки він витягував з багажника речі, я зацікавлено роздивлялася навколо. Було видно, що за домом доглядають, хоча тут явно ніхто не живе цілий рік — скоріше, його використовують як відпочинковий будиночок.

Кріс помітив моє задоволення від сюрпризу.

— Я знав, що вгадаю. Про цей будинок мало хто знає. Я люблю приїздити сюди, коли потрібно подумати про щось або просто відпочити.

— Тут дуже гарно.

— Усередині доволі скромно.

Якщо Крістофер і чекав якоїсь реакції на цю фразу, то марно. Звісно, за час життя в Мюнхені і наших відносин я бачила якими можуть бути квартири й будинки. Але я добре знала й іншу сторону — ту, що залишилася вдома. Думаю, хлопець був би шокований, побачивши обстановку в гуртожитку. Від цієї думки я усміхнулась.

Насправді всередині будинку було просторо, і меблів майже не було. Коридор одночасно слугував невеликою кухнею: праворуч — двері до вбиральні, ліворуч — одна велика кімната. Зручний диван із кількома подушками, вовняний килимок, широкий, але низький столик, на якому стояла ваза з різноманітними квітами. Одну стіну займав розкішний камін. Я заплющила очі й провела рукою по прохолодному каменю — здавалося, ще мить, і відчую запах дров та вогнища.

— Ми обов’язково розпалимо його ввечері, — сказав Кріс, підіймаючись сходами на другий поверх.

Точніше, це був невеликий балкон над кімнатою. Я поспішила за ним, із цікавістю роздивляючись інтер’єр: майже всю площу займало ліжко з темно-синім покривалом. Навпроти — вікно, що виходило в сад, а на сусідній стіні — велике дзеркало. Я уявила, як у ньому відображається все, що відбувається на ліжку, і відчула, як почервоніла. Кріс помітив мою реакцію й хитро усміхнувся, але промовчав.

Ми залишили речі біля ліжка й спустилися вниз. Хлопець відчинив двері, що виходили на заднє подвір’я, і в кімнату увірвався приємний вітерець.

— Тут є кілька грядок з овочами та зеленню. Я купив продукти, тож пропоную приготувати вечерю.

— Разом?

— Сумніваєшся, що я вмію готувати? — Кріс грайливо насупився.

— Думаю, ти ідеально впораєшся з будь-якою роботою. — сумнівів у мене не було, я чудово знала, як він смачно готує, неха й не хитрі страви.

Я підхопила корзинку, що лежала біля дверей, і вийшла у двір.

— А хто доглядає за всім цим?

Кріс вийшов на терасу, дорогою скидаючи сорочку. Я завмерла, спостерігаючи, як він розстібає ґудзики, як оголюється міцна шия, рельєфні груди, як грають м’язи живота, — і пальці свербіли доторкнутися.

— Є двоє робітників, які приїздять час від часу й наводять тут лад.

— Ем… — я облизала пересохлі губи й різко розвернулася в бік грядок. — Піду пошукаю грядки.

Вони виявилися зовсім поруч — акуратні кущики помідорів і перцю, рівний ряд зелені. Усе було облаштоване у деревяних кубах і я знову провела паралель з грядкамивдома. Наповнивши корзинку, поспішила у дім.

Кріс уже виніс на терасу столик із кріслами й займався мангалом, змусивши мене знову завмерти. Він рубав дрова, акуратно складені поруч. Залишився лише в спортивних штанах із низькою посадкою — і я знову не могла відвести погляду.

Струнке, сильне тіло з чітко окресленими м’язами, широкі плечі, вузька талія, міцні руки… Кріса можна було без підготовки відправляти на фотосесію для жіночого журналу. Коли він підіймав сокиру, м’язи перекочувалися під шкірою від напруження. І коли він тільки встигає тренуватися з таким графіком?