Глава 11

Ми з Крісом любили прогулюватися набережною Ізар. Це місце заспокоювало, дарувало відчуття затишку. Але сьогодні вода не приносила спокою. Діана все частіше говорила про весілля, його дата наближалась з якоюсь фантастиною швидкістю і я вирішила поговорити з Крісом про спільну поїздку. Я хотіла, щоб він був поруч. Але чомусь це рішення не приносило спокою. Їхати на весілля моєї подруги в чужу країну — це ще один крок уперед. Для мене в першу чергу.

— Ти якась тиха сьогодні, все добре? — занепокоєно запитав Кріс, міцніше стискаючи мою долоню

— Все гаразд. Не хочу, щоб моє прохання видалося нав’язливим. Якщо відмовишся — зрозумію.

— Так, Мері… стає трохи лячно.

— У мене є давня подруга у Києві… завдяки їй я опинилась у Німеччині. — чоловік кивнув

— Так, Діана, я памʼятаю.

— У неї через кілька місяців весілля... маю запрошення на двох – я пильно подивилась на хлопця, а на його обличчі з’явилась усмішка.

— Ти хочеш, щоб я поїхав із тобою.

— Можеш відмовитися, — непевно відповіла.

— Навіть не думай! Мені цікаво побачити твою країну, познайомитись з друзями... — зробив невелику паузу, грайливо усміхаючись, — і батьками.

— Це несподівано… — відповіла я, намагаючись зібрати слова. 

— Якщо ти ще не готова, все окей. — м’яко сказав Кріс, притягуючи мене до себе. 

Він ніколи не тис на мене, за що я була щиро вдячна. Завжди терпляче ставився до мого характеру, невпевненості, хоча я розуміла, що ображаю чоловіка цим. І чесно старалсь змінюватись і більше довіряти.

Я закрила очі і відчула, як тепло його плеча і легкий дотик носа до шиї заспокоюють мене.

— У мене для тебе сюрприз, — Кріс перевів тему і витяг з кишені піджака два яскраві квитки.

— Що це? — здивовано перепитала, дивлячись то на квитки, то на Крістофера.

— Як ти ставишся до опери?

— Опери? — соромно зізналася — Ніколи там не була.

— «Аджельбета» — чудова нагода надолужити. Якщо починати, то саме з неї.

Я взяла квитки, вчитуючись у слова. Мій мозок працював повільно, поки до мене дійшло: Кріс купив квитки на найскандальнішого композитора Ріго Ла П'ява. Відгуки критиків і глядачів розділились одразу після прем'єри у Ла Скала*, а квитки у Ковен Гарден* і Оперу Граньє* були розкуплені у рекордні терміни . От тепер черга дійшла і до Віденської опери.

— Ти казала, що мрієш побувати у Відні… Чому не зробити це зараз?

Я справді казала таке, але й подумати не могла, що Крістофер кинеться здійснювати мої мрії.

— Ти всі мої бажання виконуватимеш? — спитала я, ніжно цілуючи його.

— Попроси налити Молочний шлях у склянку на сніданок і я це зроблю. — тільки Кріс може говорити такі пафосні фрази так щиро.

Поїздка перетворилася на мою паніку і дружнє насміхання Елізабет, яка буквально витягала мене по магазинах. Мій гардероб для світського життя Відня був абсолютно не готовий, а Кріс попередив, що ми відвідуватимемо ряд подій — це важливо для його роботи.

— Ти ж розумієш, що хлопчик виводить тебе у світ. Ти повинна бути на висоті! — говорила Елізабет, щось перекладаючи біля примірочної.

Я ніколи не отримувала задоволення від шопінгу. Кілька годин між полицями з одягом — це каторга для мене. Еліз же була справжнім шопоголіком, тому сьогоднішній день вона назвала «розвагою».

— Хлопчик? — вона лиш хмикнула і подала через ширму плаття насичено-червоного кольору, довжиною трохи нижче колін, обтягуюче, з відкритою спиною.

— Я ЦЕ не одягну!

— З твоєю фігурою це буде гріхом! — впевнено сказала Еліз.

— Це плаття саме по собі гріх! — простягла я вішак назад, але вона безкомпромісно відсунула його за ширму.

— Ага, зваблення. Одягай!

— У нас явно різні уявлення про похід в оперу і про поїздку в культурну столицю взагалі!

— Не бурчи! Ти не була ні в опері, ні у Відні, на відміну від мене, тому не сперечайся!

Нестерпна жінка… проти неї безсилі будь-які аргументи.

Червоне плаття я таки купила, додала чорне, і синє і пару туфель. Моя картка помітно «схудла», але шкодувати грошей не хотілося. За ці роки я так часто собі відмовляла, а поїздки такого рівня трапляються не щодня.

Елізабет лише несхвально хитала головою, дивлячись, як я кладу картку у гаманець.

— Ти живеш у якомусь, лиш тобі зрозумілому, світі.

— Не починай. — ця розмова була не нова.

— Почну! Бо я не розумію, навіщо було відмовлятися від пропозиції Кріса все оплатити?

— Елізабет, я не хочу брати у Крістофера такі суми.

— Якщо чоловік готовий платити за тебе, якщо має таку можливість…

— Я кохаю його не за гроші.

Я сказала це й замовкла, сама вражена власними словами. Елізабет голочно розсміялась.

— Здається ця причуда не дарма таки. — я лише знітившись поспішила геть з крамниці

Після шопінгу ми вирішили зайти пообідати, і Елізабет, не втрачаючи моменту, продовжила:

— Отже, у вас усе серйозно.

Я знизала плечима, на що жінка демонстративно закотила очі.

— Він збирається представити тебе як свою дівчину перед друзями та журналістами. Показати своєму світові — світу влади й грошей. Ти ж розумієш, що це не просто черговий похід у кафе? 

— Я б була рада не показуватись цьому світу якомога довше.

— Не будь такою вередливою, Мері. Ти ж прекрасно розумієш, що ваші стосунки давно перейшли межу простої захопленості одне одним.

— І що далі? — тихо запитала я. — Що за тією межею?

Елізабет знову фиркнула:

— Просто насолоджуйся життям. Час усе розставить по місцях.

Ну так. Дати часу час — от і все, що мені залишалося.

Кріс завжди здавався мені спокійним і розважливим, але в офісі «А-ТекІнк» він відкрився зовсім з іншого боку. Я прийшла ближче до завершення робочого дня, вирішивши зробити йому невеликий сюрприз.