Глава 10

Я мусила визнати що скучаю за Крісом. Знала, що у нього просто чергове відрядження, нехай і далеко, що він скоро приїде, але нічого не могла зробити з своїми почуттями. Рука сама потягнулась до телефону і набрала давно вивчені на пам'ять цифри. Короткі гудки і голос хлопця:

-Привіт, я не зовсім можу зараз говорити. Щось сталося?

- О , ні ні, вибач, що заважаю.

- Мері ти ніколи не заважаєш. Але я зараз на нараді, тому передзвоню ближче до вечора.

- Гарного дня.

- Цілую.

І знову гудки. На нараді…на обличчі з’явилась сама по собі усмішка – зайнятий, а все одно підняв телефон, всі присутні чули моє ім’я і його «цілую». От вам і холодна німецька ментальність.

День тягнувся нестерпно довго, я так часто поглядала на мобільний, що Елізабет не витримала:

-Якщо ти ще раз подивишся на телефон він просто вибухне.

-Вибач – присоромлено відвела погляд.

-Вибачаю. – жінка по доброму усміхнулась і відклала вбік каталог з картинами майбутньої виставки. – Знаєш, я рада за тебе, ти закохалась моя дівчинко.

-Ні, ні. Нічого такого. – зрадницький рум’янець виступив на щоках.

- Не обманюй себе. Ти вся світишся, а твої картини – поглянь які мотиви і кольори. Це зовсім не та Маша що приїхала чотири роки тому.

Я глянула на мольберт, де була ще не закінчена картина – насичений зеленню ліс, яскраві дикі квіти між скронами дерев і промені сонця, що заплутались у вітах.

-Та ну, це всьо навсього картина.

- Це твій світ на мольберті, Марі. Зелень – нове життя, дикі квіти – ніжність і прагнення до чогось більшого, промені сонця – надія на щастя.

-Ох, ми так в школі вірші поетів розбирали. Так можна пояснити кожну дрібницю чимось неймовірним.

- Мері, нема дрібниці, усе на світі має своє значення, головне його зрозуміти. Диявол в деталях. Я не буду ритися у твоєму серці, лиш надіюсь що все у вас буде добре. А тепер перестань крутити у руках телефон і давай продовжимо організацію виставки.

Я з запізненням зрозуміла що весь час справді перекидала телефон між пальцями.

- Невже все по мені отак зразу зрозуміло?

- Колись я прочитала один хороший вірш, до речі когось з твоїх земляків :

«Счастливых выдают глаза:
Как выдает Христа распятье,
Как шлюху - призрачное платье,
Как боль душевную - слеза.»

Так от , закоханих також видають очі.

Бажання продовжувати розмову не було, я поринула у думки, паралельно відзначаючи помилки у каталозі. Невже я справді закохалась у Кріса?!

За ці три дні я знаходила тисячу способів як себе відволікти, у цьому занятті в мене великий досвід. Але цього разу всі мої спроби закінчувались провалом – мені справді не вистачало Кріса. Його присутності, голосу, обіймів. Байдужий телефон мовчав, я знала що Крістофер буде завалений роботою, він попереджав, але все одно чекала на найменшу звістку від нього. Короткі розмови під вечір і кілька SMS – єдине чим я жила.

На 4 день не витримала. Каялась і кляла свою слабохарактерність, але все одно замовила таксі до будинку Кріса. Мені потрібно було хоча б уявити, що він поруч.

Квартира зустріла мене темнотою і тишею, я толком навіть не розглядала інтер’єр, одразу пішла у спальню. Моя поведінка була схожа на ломку у наркоманів і я запитувала себе – коли ж цей чоловік став такий необхідний для мене.

Велике ліжко, накрите темно синім покривалом, стояло на невеликому підвищенні у центрі кімнати. Мені не хотілось думати про дівчат, котрі побували тут переді мною, я гнала ці думки, як і думки про тих, хто тут може бути після мене. Навіть не роздягаючись лягаю на простинь і вдихаю запах подушки – запах порошку і Крісового гелю для душу, тонкі нотки його парфуму. На губах з’являється усмішка, перша за ці дні, і я провалююсь у сон.

Додому я так і не повернулась ночувати ні на наступний день, ні опісля. Я нагло окупувала квартиру Кріса, навіть йому про це не сказавши. Та й признаватись у цьому було соромно і незручно. Проте, він сам все дізнався - хлопець вирішив зробити мені сюрприз і не говорити що приїздить, він планував прийняти з дороги душ і одразу їхати до мене, от тільки вийшло що сюрприз приготувала йому я.

Мені снилось, що Кріс цілує мене так ніжно як ніколи, його руки підсувають догори тканину нічної сорочки, пестять груди і з моїх губ зривається стогін. Хлопець проводить пальцями під резинкою шортиків, рука пірнає під тонку матерію пестячи чутливу шкіру на внутрішній стороні бедра. Я нетерпляче вигинаюсь і шепочу його ім’я. Крістофер нависає наді мною і раптом я розумію, що зовсім це не сон – відкриваю очі і зустрічаюсь поглядом із рідними зеленими очима.

- Кріс. - на грані стогону.

- Привіт – хлопець лукаво усміхається і підставляє щоку для ласки наче розбалуваний кіт. – Я радий, що ти скористалась моїм подарунком....