Глава 9

Коли ми з Елізабет зустрілись наступного разу - вдали, що жодної розмови не було. Жінка зовсім не змінила свого ставлення, але час від часу кидала на мене задумливі погляди. Та й сама наче літала у думках. Проте я не ризикувала порушувати такий крихкий мир між нами.

А поміж тим, Крістофер впевнено входив у моє життя: квіти, кіно, кафе і прості прогулянки. Навіть звичайний похід у музей з ним був прекрасним. Після роботи він забирав мене на чергове побачення, а я з кожним днем все більше прив’язувалась до нього. Страхи нікуди не ділись, але я успішно зарила їх у глибину свідомості, хоч на певний період часу.

Того вечора ми сиділи в «Eismeer» і спокійно розмовляли, коли до нас підійшла незнайомка.

-Кріс, давно не бачились – дівчина поцілувала Крістофера у щоку і всілась поруч за стіл. – А ти став ще сексуальнішим – прицокнула язиком, поїдаючи хлопця поглядом. Мене просто ігнорували.

- Міка, що ти тут робиш? – хлопець явно був незадоволений цією зустріччю.

-Та от, я приїхала на зйомки і вирішила згадати минуле. Скільки разів ми сиділи у цьому кафе. Пам’ятаєш? – тоненький пальчик з шикарним манікюром провів лінію по руці Кріса, та хлопець висмикнув руку.

-Я не один. Думаю ти тут зайва! - я ще ніколи не чула стільки сталі у голосі Крістофера. Аж мороз шкірою.

-Ну хіба може подруга бути зайвою. Ми стільки років знайомі, дорогий.

Мене аж пересмикувало від приторного голосу цієї Міки. Рудоволоса, довгонога у такому коротенькому платтячку, що я була впевнена – вона сидить на стільці голою сра….п'ятою точкою. Непрошена гостя, тим часом, розвернулась до мене і зміряла таким поглядом, наче я була річчю в магазині, причому явно комісійному.

- Ти займаєшся благодійністю, Крісті? Чи де ти знайшов цю мілашку?

- Мікелла ти зариваєшся – хлопець повисив голос і на нас почали звертати увагу. – Думаю тобі краще піти.

- Невже ти виженеш свою наречену?

- Невже ти продовжуєш жити у світі ілюзій?

- Де ти тільки набрався цього хамства?

- Схоже там, де вас вчили манерам – я не витримала присутності цієї дівулі. Хто б вона не була, Кріс схоже зовсім їй не радий.

–Кріс, здається ти обіцяв прогулянку по набережній…- речення закінчувати не потрібно, хлопець без слів допоміг мені піднятися, залишив гроші і ми мовчки вийшли з кафе. От і повечеряли.

-Вибач за це. – йому явно було соромно за таку сцену і зірване побачення.

- У всіх є минуле...

- Але не у всіх воно таке нав’язливе. Тобі мабуть цікаво хто це був?

- Я не наполягаю, це твоє особисте. - мені дико хотілось знати хто це така. Але чи не надто рано задавати такі питання?

- Я поясню. Я справді зустрічався із Мікою десь два роки тому. Про ніяке весілля мови не йшло, це її милі фантазії. Але вона мені подобалась. Так, не дивися на мене таким поглядом. Вона була спокійною, милою дівчинкою без капризів. Я тоді не міг повірити, що такі ще існують. І скільки друзі не твердили, що то просто вдала гра, я був наче сліпий. Закінчилось все тим, що мій кращий друг зняв на відео, як Міка зваблює його. Після цього був скандал, дівчина говорила, що це обман, що Альберт просто хоче нас розлучити. Але потім зізналась, що Ал більш перспективний.

- Мені шкода.

-Та ну, я досі в шоці як міг повестися на її дешевий театр. Вибач за цю виставу.

- Тобі нема за що вибачатися, Кріс.

Я справді так вважала- хлопець досить грубо намагався віддинамити Міку, все пояснив...крім того, у мене також є минуле і не настільки безневинне.

Вечір ми провели гуляючи по нічному місту і розпиваючи вино на набережній, таке закінчення побачення нас обох задовільнило.

Я помічала що змінююсь: частіше усміхаюсь, майже не буваю у поганому настрої і часто вживаю ім’я «Кріс» - ми з Крісом сьогодні ходили на таке гарне кіно, Крістофер скинув мені таку цікаву книжку, а от Кріс каже що …. Зрештою Тео, з яким ми часто спілкувались по телефону, не витримав:

-Я скоро почну до Айї звертатись по імені твого бойфренда.

Я відчула як червонію

-Вибач, Тео.

- Дурне, я радий за тебе. Ми з Аєю давно казали що тобі пора закохатись.

- Я не закохана! Нам просто комфортно разом.

-Комфортно нам з Аї зараз на пляжі Мексики, а ти закохана.

Друзі справді вирішили по закінченню академії вирушити у подорож і за кілька місяців об’їхали ледь не пів світу.

- Ти мабуть зловживаєш текілою. - я звично фиркнула і закотила очі.

- Текілою зловживаю я. – Айя забрала у хлопця трубку. – А Тео, крім фрешів, нічого не п’є. Привіт, дорогенька, не можу дочекатись моменту, коли познайомлюсь з твоїм архітектором.

- Він не мій!

- Так, так, добре. То куди ви сьогодні ідете на побачення?