Глава 6

У Німеччині мені стало легше дихати. Кажуть дома і стіни лікують, для мене другим домом став Мюнхен. Я привикла до цього міста, до його шумних вулиць, архітектури і туристів. До блиску сонця на соборі святого Луки і до жовтого листя на набережній. До холоду його парків і свіжості фонтана Фішбруннер. Це місто зразу вразило мене і назавжди викрало моє серце. Воно залікувало рани і стало прихистком.

І ось я знову повертаюсь заплутана і розгублена у його обійми. А Мюнхен зустрічає мене чи не останнім теплим вересневим сонцем і лопотінням голубиних крил.

Не встигла я відпочити, як до мене в гості прийшла Елізабет, за ці роки вона стала не лише наставницею, але і подругою. Вона і Ріхтер були тими людьми, які завжди мене підтримували, мотивували, щоб рухатись далі і критикували, щоб я розвивалась. Я впевнено могла назвати їх друзями, на рівні з Тео і Аєю і не зважаючи на різницю у віці.

-Щось ти не виглядаєш щасливою після поїздки додому - жінка сперлась на стіл і зміряла мене пильним поглядом.

- Просто втомлена

- Мері, за стільки років я навчилась розбирати твої емоції на молекули . Не хочеш говорити - так і скажи.

Я стисла плечима і кивнула у бік кухні. Через кілька хвилин ми вмостились за невеликим круглим столиком попиваючи холодний чай.

- Знаєш, маю для тебе запрошення на вечірку до одного мого клієнта. Він купив кілька твоїх недавніх робіт і дуже хоче познайомитися. Герр Мюллєр досить специфічний, але милий чоловік.

- Я не впевнена, що хочу виходити з квартири

- О, перестань, тобі явно потрібно відволіктися і розважитися. Відмови не приймаються. Крім того я навіть знаю що ти одінеш – Елізабет повернулась у коридор і принесла великий пакет з написом «Armani»

- Що це? – я заглянула у пакунок

- Ніби ти не бачиш - це шикарне плаття, від мого улюбленого дизайнера і якщо ти його не одінеш - це буде злочин проти всієї індустрії моди.

Плаття справді було шикарним: золотистого кольору із розписом на грудях і мереживом по всьому ліфу і плечах, шифонова спідниця розліталась від талії вниз пишними хвилями із золотим малюнком. Я не хотіла думати скільки воно коштує. Елізабет все одно не візьме грошей, ми вже безліч разів проходили такі ситуації - жінка випроваджувала мене на світські вечори і одягала у шикарні плаття, які я не могла собі дозволити купити. На всі мої спроби віддати потрачені кошти, Еліз лише віджартовувалась і суворо хитала головою.

-Воно чудове – я провела по мережеві рукою і зачаровано дивилась як тканина переливається

- Воно шикарне, мила моя. І вже заради такого плаття варто піти на цю богом забуту вечірку

І я пішла. Зробила акуратну зачіску і скромний макіяж, знайшла у торговому центрі туфлі які коштували дві мої зарплати, замовила авто і поїхала на цю вечірку. Пів вечора нудилась розмовами з господарем дому, які розбавляли своїми рідкими жартами і дотепами рідкісні знайомі. Пан Мюллер був не специфічним ,він був світовим занудою! Бізнесмен, до кінчиків пальців, він лише міг говорити про роботу і цифри, про цифри і роботу і так по колу. А от його донька була захоплена мистецтвом, хоча батько вважав це примхою і вчилась вона на факультеті бізнесу. Ми досить мило поговорили, я прийняла кілька компліментів і, підмітивши час, втекла на балкон, прихопивши бокал вина.

Вересневі ночі не зігрівали, тож я зіщулилась від прохолоди, але не спішили повертатися у будинок. Перший глоток вина показав, що господар явно пожалів на нього грошей. Я була така замучена і зла, що, не конче задумуючись що роблю, просто вилила його з балкону у сад

- Помиї. - ззаду почулося тактовне покашлювання більше схоже на прихований сміх.

- Цілком з вами згідний – я перелякано розвернулась і почервоніла – на балкон увійшов хлопець років 27-28. Коротко підстрижене світле волосся було акуратно зачесане, щоправда кілька прядок все ж спадало на очі, колір яких я не могла розібрати у темноті. Чомусь мені здалося що вони зелені, принаймні такий образ підсунула мені моя уява. Скули із квадратним підборіддям лише підкреслювали тонкі губи. І якщо хтось назвав би їх різкими, я б сказала що вони виглядають сексуально, від цієї думки я фиркнула. Ото знайшла момент.

- Перепрошую. Мабуть виною моя втома

- Хм…скоріше те, що на вині зекономили. Я Крістофер, можна просто Кріс.

- Мері.

- Приємно познайомитися - хлопець галантно поцілував мою руку. – тут достатньо прохолодно.

- Я вийшла освіжитися, у будинку дуже душно.

- І все ж, я не можу допустити щоб ви простудилися – хлопець зняв свій піджак і накинув на мої плечі. Від тканини приємно пахнуло мускусом і сигаретним димом. Я, якомога непомітніше, вдихнула цей запах і злегка усміхнулась

- Дякую.

- Ви явно не з вищого світу міста, то що ви тут робите, Мері ?

- Спочатку зробили комплімент, а зараз хочете образити?- вдавано надула губи

-Це скоріше ще один комплімент. Якби ви були такі ж, як ці пихаті гості я б не підійшов.

-А звідки ви знаєте, що я не така?