Глава 5

Ми зустрілись з Діаною і Андрієм у яхт-клубі за містом, я давно хотіла спробувати піти під парусом, тож подруга зробила мені сюрприз у честь приїзду. Ді наче не помічала легкого напруження між мною і Орловим, або списувала це на нещодавнє знайомство. Як би там не було, Діана— безтурботно розповідала про підготовку весілля. Мені навіть не потрібно було сильно включатись у розмову, було достатньо вчасно кивати головою і кидати банальні фрази. Орлов ж, я відчувала його погляди підшкірям, колись я вірила, що можу з легкістю прочитати його думки, зараз я не бралась навіть приблизні гіпотези висувати, що коїться в нього в голові. І по хорошому, варто було б поговорити, але я малодушно вирішила просто заховатись. Вдати, що ми незнайомці. От тільки минуле між нами було і вже впевнено увірвалось у моє життя. Злий жарт долі, але повернутись вирішив не лише Андрій, разом з собою він прихопив і свою мамуню. Діана відійшла до знайомих, яких випадково зустріла, ми залишились за столиком удвох, здавалось Андрій хоче щось запитати, але різко замовчав нахмурено дивлячись мені за спину. Озирнувшись я ледь стримала сміх:

— Добрий день, Поліно Олександрівно, — моя стара знайома від шоку не одразу прийшла до тями. — Бачу, час вас не пожалів та й минулого разу ви якось краще контролювали свої емоції. — примітивно? Можливо, але мені було приємно бачити, як її високомірря стікає, як розтоплений воском.

— Ти що тут робиш?! — прошипіла мама Андрія, наче змія, чи то спеціально, чи то так і не змогла справитись з нервами. Дивина.

— Хмм... — у мене наче біс вселився. — Я тут дізналась, що в Андрія скоро свято буде, вирішила, що це весілля я таки вам споганю. — жінка беззвучно хапала ротом повітря дивлячись то на мене, то на сина.

— Мамо, Маша жартує. Нічого такого вона робити не збирається, — кинув на мене звинувачувальний погляд Андрій і допоміг матері сісти на стілець.

— Так, так, це все мої плебейські жарти. Піду знайду Діану й скажу, що готова бути її дружкою.

Я спокійно вийшла з-за столу похлопавши Поліну Олександрівну по плечу. Цікаво, як ця жінка змириться з моїм існуванням у житті майбутньої невістки? Сумніваюся, що вона колись скаже, хто я для Андрія, чи тим більше, розкаже про наше знайомство.

Звісно до Діани я не пішла, зручно вмостилася на терасі кафе і насолоджувалась кавою, споглядаючи Дніпро. Природа навколо була неймовірною: прибережна зона тішила око зеленню, на штучному озері плавали білосніжні лебеді, а близькість води дарувала прохолоду… Але моє блаженство перервали:

— Навіщо ти так грубо? У мами хворе серце. — Андрій стояв наді мною, затуляючи вид.

— А так одразу й не скажеш, що воно в неї є.

— Маш, перестань! — строго прикрикнув він, сідаючи поруч. — Я знаю, що моя сім’я завдала тобі немало болю, але...

— Але що? Зараз запропонуєш бути милосердною і пробачити всіх? 

— Мені б дуже хотілось цього.

Я здивовано повернулась до хлопця.

— Боже, Орлов, тільки не кажи, що тобі треба моїх вибачень, чи, не дай бог, благословення? Про твою матінку я взагалі мовчу. 

— Я зробив тобі боляче і мені дуже шкода, що все так вийшло. Якби можна було повернутись назад...

— Краще заткнись! Мені не потрібні ні твої вибачення, ні оцей жаль. Навіщо ти кожного разу повертаєш цю тему?

— А чому ти не можеш говорити про наше минуле? — Андрій спробував взяти мене за руку, але я нервово висмикнула її і піднялась.

— На сеанс психотерапії до тебе я не записувалась. Залиш мене у спокої і вдай, що побачив мене вперше! Хоч щось зроби нормально у наших "стосунках"! І скажи своїй матері, нехай до мене не наближається, цього разу я не дозволю їй полоскати мене у бруді, скоріше втоплю її ж у ньому.

Виявилось яхт-клуб був не єдиним сюрпризом, точніше тільки частиною. Діана запросила сюди й Карпенків з дітками. Ми час від часу спілкувались всі ці роки, я навіть кілька разів передавала смаколики та дрібні подарунки малечі.

Женя з Богданчиком і Мілою були неймовірними. Я так тішилась, що у цих дітей буде гідне майбутнє. Євгенія, до речі, ходила до художньої школи, і її роботи справді були красиві — у дівчинки є талант. Я вирішила не мучити себе напруженою атмосферою біля Андрія, тож утекла з малими на дитячий майданчик. 

Я розгойдувала Богданчика на гойдалці й паралельно слухала дівчат. Відкрита Міланка щебетала безупинно, а от Женя... Я згадувала себе в її віці: здається, тоді ще вірила в Діда Мороза і писала йому листи. Євгенія ж надто рано відчула тягар відповідальності, і хоча роки в новій сім’ї дозволили їй мати нормальне дитинство, дівчина залишалася надто серйозною.

Нашу компанію перервав Андрій. Діти з щирою радістю кинулися його обіймати — схоже, вони часто бачилися.

— Я намагаюся інколи брати їх на прогулянку з Діаною, — наче прочитав мої думки чоловік.

— Мама Ліза каже, що дядько Андрій нас розбалує, — Міланка зручніше вмостилася на плечах Орлова, куди той її посадив, і смішно смикала його за вуха.

— Як ти мене назвала?! — удавано розлютився він і загарчав. — Хтось буде покараний!

Хлопець зняв Мілу зі спини та закрутив, тримаючи під пахвами. Мала радісно засміялася, демонструючи відсутність переднього зуба — зовсім нещодавно вона виміняла його у Зубної феї на солодощі. Дивний обмін, як на мене.

— І мене, і мене покрути, Андрію! — Богданчик обійняв Орлова за пояс і повис, мов мавпочка.

Хлопець по черзі підкидав і крутив малих, а я мимоволі задивилася на нього. Ніколи не сумнівалася, що з Орлова вийде хороший тато. Він упіймав мій погляд, і я зробила вигляд, ніби роздивляюся навколишні дерева.

Наступні хвилин двадцять ми гралися в лови, безнадійно програючи банді Карпенків. Навіть Женя піддалася загальному настрою й дуріла з нами. Дивлячись, як Богдан тікає від Андрія, а той безбожно йому підіграє, як весело сміється Женя, а Міла показує Орлову язика, я раптом подумала, що це могла б бути наша сім’я… і на мить стало сумно.