Глава 1

Здається, час завмер: знову балкон, цигарки і шумне місто. Яка це цигарка за сьогодні? Здається п'ята, а ще нема обіду. Криво усміхаюсь, здається я знову нищу себе, впевнено і гонорово. Крізь балконні двері відчутно запах олійних фарб і розчинника, він завжди заспокоював, як річ, у котрій я впевнена. Котрі своєю присутністю в житті додає впевненості у собі. От тільки, сьогодні цей аромат був більше схожий на насмішку - та, що поринула у роботу і розвиток знову там, звідки починала.

Телефон ожив звичною мелодією і хотілось по-дитячому закрити вуха руками й сховатись. Може в мене хобі сьогодні таке - коликціонувати пропущенні дзвінки? Але ж, дорослі дівчатка так не роблять, вони ж сильні. Навіть, коли всередині все трощиться, наче будиночок із карт. 

- Алло. – втомлено проговорила, підпалюючи нову цигарку.

- Привіт, Машунь, куди ти пропала? - в голосі подруги відчувалися нотки щирого хвилювання. Була б Ді останнім стервом, мені було б у сто разів простіше, а так - залишалось впиватись відчуттям огиди до себе.

- Подзвонила Елізабет, сама знаєш, у мене не нормований робочий графік. - ненавиджу обман! Тим більше коли ти говориш його близьким! Перед очима з'явилось обличчя Еліз з піджатими тонкими губами і осудом, вона б точно не очцінила б мій стан зараз.

- Ти так вимориш себе! – хапаюсь за останню фразу, бо добру половину речення просто пропустила.

- Ді, ну це ж моя робота. – і я б з радістю зараз повернулась у галерею до картин, клієнтів і вічного поспіху – додала подумки.

- Ох, тебе не переконаєш ... - подруга хотіла щось додати, коли раптом в трубці почувся ще один голос, на цей раз чоловічий. Слова не розібрати, але Діана кокетливо розсміялася і прошепотіла, що скоро прийде. Я здригнулася. Було відчуття, ніби на мене вилили відро холодної води. 

- Машунь ти слухаєш ?? Ауу.

- Так я тут. – прокашляла у відповідь.

- Я повинна йти, Андрійко кличе. Ми збираємося в гості до його батьків. - я закрила очі і спробувала вгамувати емоції, поки Діана продовжувала говорити: - Але нам неодмінно потрібно завтра зустрітися. Я стільки маю тобі розповісти. І про весілля варто поговорити, сподіваюся ти допоможеш мені в приготуванні! Марійко, я покладаюсь на твоє чуття і смак.

- Ді, я не впевнена, що .. - але подруга не дала закінчити.

- Марія Олегівна, відмови я не приймаю! Ти не можеш відмовити найщасливішій в світі нареченій! Все я побігла, давай завтра на обіді зустрінемося і про все поговоримо. Цілую.

У трубці пролунали гудки і я втомлено відкинулася на спинку крісла. От і поговорили. Найщасливіша у світі наречена! Сюр якийсь, наче сюжет дешевої мелодрами! Я намагалася переконати себе що все нормально, що в цій божевільній ситуації нічого немає страшного. Ось тільки, кажуть, не варто чогось боятися, бо страхи мають здатність втілюватись у життя ... у мене був один страх - що я випадково зустріну Андрія в парку в компанії милої блондинки і світловолосим веселим малюком на руках. Це було неможливо, адже між нами майже 1.300 кілометрів. Але кілька місяців це було моїм найстрашнішим нічним кошмаром.

Потім час зробив свою роботу, навіть доволі добросовісно - рани затягнулися, мене закрутило у вирі навчання, а потім і роботи, нових знайомств і подорожей. Образ невдалого кохання був витіснений десь в потаємні куточки пам'яті. Та й чи багато людей можуть похвалитись щасливими першими почуттями?

А тепер доля, наче в насмішку, повертає Андрія у моє життя. Те минуле, яке варто забути, зараз у брудних черевиках топчеться по моєму розміреному і пропланованому житті.

Зустріти перше кохання - дурниця, як пережити, коли той хто колись був для тебе центром світу, тримає за руку твою найкращу подругу по дорозі до вівтаря? Я не просто зустріла Андрія у компанії білявої дружини і дитини, я буду свідком на його весіллі, сидітиму у сукні дружки і голосніше за всіх кричатиму: "Гірко!". 

Виявляється Земля кругла, а в долі геть погане почуття гумору!

МИНУЛЕ

Трохи більше трьох років тому, я була найщасливішою дівчиною на світі: навчання на 4 курсі Інституту мистецтв приносило задоволення, робота на невелику компанію по розробці комп'ютерних ігор - непоганий заробіток... А ще у мене був Він! Мені завжди здавалось, що такі хлопці обирають дівчат з вищої ліги - довгоногих красунь у звабливих коротких платтях, але точно не таких як я - тих, котрі віддають перевагу не клубам, але прогулянкам у гори, не ведуть інстаграм і без поняття що там коїться, у світі популярності та гламуру.

Андрій був головним гостем на вечірках і мрією багатьох дівчат. Високий, ставний, із відмінним почуттям гумору та синіми пронизливими очима. Він професійно займався плаванням, вважався найкращим студентом юридичного і мав всі можливості для швидкої кар'єри - те, що його уже чекає місце в прокуратурі не було таємницею.

Орлов міг похвалитися багатими батьками і дорогими речами, він жив у чотирьох кімнатній квартирі з видом на центр міста, їздив на дорогому автомобілі і мав усе найкраще. Однак, дивним чином, він ніколи не зазнавайся, завжди був щирим у відносинах із друзями і ніколи не хвалився грошима. Ми часто перетиналися, бо мали кілька пар в одному корпусі і кількох спільних друзів. Звісно, я чула про хлопця і плітки і останні новини про його досягнення - фото час від часу з'являлись на сайті і в соц. мережах університету: перемога у змаганнях з плавання, перше місце на олімпіаді, благодійний вечір організований найкращим головою Сенату... Але ніколи не дивилась у його бік розуміючи, що ми, як різні планети, орбіти яких не пересікаються у часі та просторі. Ми  вітались одне з одним і бігли по своїх справах, до одного вечора, коли наші орбіти таки зустрілись і все стало іншим.