Паломництво. Жертва Посейдона

Рома прокинувся від яскравих сонячних променів, що з кожною хвилиною все більше нагрівали важке повітря всередині його автомобіля. Шия та поперек нили від сну в незручній позі, адже салон ВАЗ 2106 не розрахований на довге перебування в авто. Кожен рух віддавав болем десь глибоко в середині голови, а губи і язик, за відчуттями, нагадували дно давно пересохлого озера.

Перше запитання з низки наступних, що виникло у Роми, було про місце його ночівлі. Однак, він швидко знайшовся з відповіддю: Рома прокинувся в авто, оскільки поєднання голосної музики з не менш голосними тандемами голосів заважали нормально відпочити організму, сили якого почали закінчуватися якраз в розпал вечірки, а машина надавала хоч який-небудь затишок і спокій.

Витративши близько хвилини на боротьбу із силою тяжіння і розмову з собою, Рома виповз через праві задні дверцята і вирушив у напрямку до туалету. Сонце вже піднялося достатньо високо і всіма силами прогрівало вологе травневе повітря, висушуючи виноградне листя й траву під ногами після вечірнього дощу. Теплі сонячні промені приємно пестили шкіру обличчя, а очі, звикаючи до яскравого світла, розгледіли зламані стебла чистотілу і кульбаби, що неприродньо розпласталися на ґрунті. Рома бачив цей краєвид неодноразово, але зараз чогось бракувало. Так а що тут могло бути, чого наразі немає? Ворота на місці, дерева теж, хащі навколо не змінили свого розташування, ось старий пень, ось сліди від автомобілів. Стоп! А де самі автівки? Адже вчора на цьому місці стояли ще дві.

За старою звичкою Рома дістав з кишені цигарки, але закурити не наважився через пустелю, що розсипалася горлянкою, тому прийняв рішення вирушити на пошуки якої-небудь живильної рідини в напрямку будиночка. Роззирнувшись, навпроти передніх дверцят він помітив те, чого там точно не мало бути, і від чого лоб покрився краплями холодного поту — на залізній рамі висіло розп’яття. Поганий зір надавав можливість розгулятися Роминій фантазії. Затуманений похміллям мозок видав версію, згідно з якою вночі люди допилися до того, що впіймали і розіп’яли кота, як Ісуса, аби той спокутував усі всесвітні котячі гріхи. Підійшовши ближче і краще навівши фокус, Рома помітив під грішною твариною відро, з якого стирчали сірі заячі вуха. Стало зрозуміло, що товариство не перетворило затишний шматок Кийлівської землі на Голгофу, а ймовірно було на полюванні, чи то з-за нудьги, чи то з-за раптового приступу голоду.

З подальшим просуванням по території кількість запитань лише росла. На терасі Рома помітив, що підлога та двері забруднені плямами крові. Між іншим посеред столу, теж в плямах крові, знаходилися дві розкриті, немов пащеки у бегемотів, аптечки, нутрощі яких сумбурно розкидані навколо. Можливо, вночі Ромині товариші не ходили на полювання, а навпаки знайшли пораненого звіра і за допомогою лікарських препаратів хотіли його врятувати? З неприхованим подивом він впізнав аптечку з власного авто, позаяк замикав свою залізну ластівку, коли відходив до сну. Існує два варіанти розв’язання цієї задачі: або це місцевий Девід Блейн за допомогою вуличної магії проник в автівку, або настільки міцний богатирський сон накрив вночі, що він проґавив злом власного транспорту. Врешті терези Роминих сумнівів схилилися в бік останнього варіанту.

Могильна тиша стояла на території кооперативу — вітер зник, листя на деревах не ворушилося, птахи зловісно мовчали, підкреслюючи трагічність моменту. Навколо ані душі. Здавалося, якийсь страшний катаклізм стався вночі, що винищив всіх мешканців селища, або змусив їх втікати, покинувши свої речі і залишивши брудний посуд. Саме серед такого покинутого посеред столу брудного посуду, Рома знайшов свій рятівний круг — пляшку з нанесеним на неї маркером словом «Ріднесенька». Важкий від похмілля мозок закипав від роздумів про можливі варіанти розвитку нічних подій, тому похмелитися в даній ситуації було розумною ідеєю.

Навкруги лише довколишня тиша здавалася живою, своїми щупальцями огортаючи все навколо і стискаючи Рому в холодних обіймах. Сонце зникло. Можливо, заховалося за хмару, а, може, просто щезло. Світ навколо став сірим. Холод невидимими рухами огорнув ноги і почав підійматися вище до колін, збільшуючи краплі поту на лобі та все більше заплутуючи думки. Важкою рукою, пересилюючи заціпеніння від страху, Рома наповнив чарку й максимально швидким рухом — щоби не залишити тремтячим рукам і найменшого шансу розлити рятівну рідину — випив горілку. Він відчув приємне тепло, що опускалося стравоходом, воно розповзалося тілом і звільняло кінцівки від обіймів холоду. Рома заплющив очі, щоб насолодитися першими за цей ранок приємними відчуттями. Раптом він почув пташиний спів та шурхіт листя. Рома розклепив повіки, по зіницях вдарило яскраве сонячне проміння, котре пробивалося крізь виноградне листя. Лише одна чарка змогла повернути до життя ціле селище!

Відчувши полегшення, Рома запалив цигарку, котру дістав з пачки ще біля авто. Густий тютюновий дим, що він випускав ніздрями, робив його схожим на розлюченого бика із Диснеївського мультфільму. Але Рома був не розлючений, а спантеличений. Питання про те, що тут вчора трапилося досі залишалося без відповіді. Нескінченна кількість варіантів не давала спокою і безперервно роїлася в його голові.

Від потенційного божевілля Рому врятував шурхіт в нетрях будиночка. За декілька хвилин у дверях з’явився Богдан, заразно позіхаючи.

— Доброго ранку! Хлопці ще не повернулися?

— Доброго! Які хлопці і звідки? — щиро не розуміючи, запитав Рома.

— Ааа, це ж ти все проспав вчора! — згадав Богдан.

Далі, наливши собі і Ромі по чарці, Богдан коротко переповів події минулого вечора: як вполювали зайця, як його намагалися білувати, як Олександру порізали руку і як, врешті, поїхали до лікарні.