Паломництво. Діди Діоніса

«Потенціал Кийлова, як рекреаційного місця дуже великий. Ось чому це село щороку приваблює до себе сотні приїжджих…» (с) Вікіпедія

Кийлів. Здавалося б, це просто селище в Бориспільському районі, котре розташоване на мальовничому березі Канівського водосховища. Але для жителів міста Бориспіль і сіл, що поруч, дане слово і місце, скрите під цими шістьма літерами, носить більш величний і навіть сакральний характер. Кийлів — це своєрідна Мекка для всіх любителів алкоголю будь-якої міцності, моральної і, звичайно, фізичної розпусти, котрих ми часто називаємо гордим словом «відпочинок». Здебільшого саме за таким відпочинком з’їжджаються паломники з усього Бориспільського району, немов брацлавські хасиди на могилу цадика Нахмана в Умань восени. Звичайно, трапляються люди, які не піддаються гіпнозу, з міцною психікою, твердою позицією та зазвичай хворобами нирок і печінки, котрі принципово їдуть в ці чудові місця, щоб ловити рибу та вбивати качок.

             А місця тут без перебільшення прекрасні. Сосновий ліс, розбавлений липами, яворами та могутніми прадавніми дубами, що межують із казковими березовими галявинами, котрі раптово виринають з хащ лісу і так само раптово зникають. Подорожуючи цими місцями, ти мимоволі згадуєш прочитані в дитинстві казки і підсвідомо переносишся на сторінки тих книг. Здається, що ти зараз побачиш єдинорога, що самотньо пасеться за смугастою берізкою і зникне в непробивних хащах, побачивши тебе. Або, можливо, зараз із якоїсь шахти під журавлиною вийдуть на поверхню семеро втомлених гномів зі своїми незмінними атрибутами гірняків. Може зараз на галявині з’явиться Котигорошко зі своєю важезною булавою або Вінні Пух з Поросятком та Тигриком, або ще якийсь казковий персонаж навіяний пам’яттю.

Підходячи ближче на галявину, ми зустрічаємо не чарівних героїв, а лише сліди перебування духовно розвинених паломників, котрі виглядають як пачки з-під цигарок, сухариків та чипсів (обов’язкова їжа паломників). А також пляшок від різних алкогольних напоїв, серед яких найбільшу популярність мають пиво і горілка. Нерідко зустрічаються залишки багаття, імовірніше, загашене найбільш поширеним способом — зі свого природного брандспойта групою пожежників-аматорів.

Але попри все, коли підходиш до берега Дніпра, то відчуваєш всю його могутність і силу, здатну надавати голодним рибу й одночасно топити їхні кораблі. Насичені сині води, над якими височать гірчичні кручі із зеленими змішаними лісами, вершечки котрих на собі тримають блакить безмежного космосу, всіяну круглобокими хмарами. Цей пейзаж створює надзвичайно милу людському оку палітру фарб. Іноді ловиш себе на думці, що заради таких краєвидів і варто жити. Головне — не опускати голову до берега, адже там ми знову знайдемо сліди перебування людини розумної, ще й скупчені за всі роки існування селища. Повітря тут завжди свіже й легке, з нотами хвої, риб’ячої лузги, річкових водоростей, розпеченого вугілля, а також незмінним присмаком перегару, що витає між деревами, мов злий дух, і спонукає зробити рішучий крок до найближчої наливайки.

             У гурта «Пирятин» в пісні під назвою «Аватар» є наступні рядки:

«…Я п’ю усе, що вітер принесе,

І хай мене поб’є люципер,

Цей організм усе перенесе,

Якщо і дотепер він не помер…»

             Ці рядки ідеально вписуються в кийлівську концепцію відпочинку. Бо пити в Кийлові — це аксіома, яку десятиліттями підтверджують молодші наукові співробітники пліч-о-пліч з професорами цього алкоінституту. Між іншим, вживати алкоголь в Кийлові необхідно не тільки для того, щоб навести фокус і перестати плутати друзів із деревами, а ще й тому, що це хоч і не писаний, але закон. Якби в нас країна поділилася на штати, то в Кийлові обов'язково був би свій штат. І в їхньому законі неодмінно було б записано, що кожен громадянин, заїжджаючи на територію штату, має вживати алкогольні напої. Йому дається дві години на знаходження дачі, будиночка чи розкладання намету, інакше його очікує суворе покарання. В Кийлові їздив би «ПП» — але це не «патрульна поліція», а «п’яний патруль», озброєні точним алкотестером. Вони б зупиняли рівноходячих, задували і, в разі знаходження тверезого, забирали його в «оп’янитель», де змушували б пити дешеве тепле пиво і слухати пісні Діми Коляденка, допоки він не признає свою провину. Потім би відпускали із фразою «І щоб тверезим я тебе тут більше не бачив!». Славнем цього штату, впевнений, була б вищезгадана пісня. Це, на жаль, утопія, тож повернемось до реальності.

             А реальність полягає в тому, що одного чудового дня до мене потрапили ключі від дачі в цьому древньому поселенні, на якій вже декілька років нікого не було. От я і вирішив зібрати паломників і дістатись до цих святих місць. Найголовніший атрибут, без якого сенс поїздки пропадав, як кораблі в Бермудському трикутнику, я взяв на себе і декількома дзвінками замовив найбажаніший напій завсідників лавки в мене на районі і на даний час нами — горілочку в десятилітровому сімейному пакованні. Цей продукт вже давно на підпільному ринку, ніхто не знає звідки він береться, в ньому щоразу інша кількість градусів, кожен раз з новими присмаками, але зі щоденним підняттям цін на алкоголь цей продукт займає все вищу і вищу сходинку в топі улюблених напоїв українця, поступаючись лише воді й пиву.

Ми не будемо поглиблено розглядати вранішні збори, котрі мали відбутися о 9-й ранку. Фактично вони так і відбулися, за виключенням декількох персонажів. Перший — це наш водій з найбільшим багажником, який маринував шашлики до третьої ночі, тому йому можна було б пробачити двогодинне запізнення, але ми цього не робитимемо. Другий просто чудово проспав три години, тому йому теж ніяких потурань в моральному сенсі. Адже їхнє запізнення залишило великий рубець на психічному здоров’ї всієї групи голодних і ще духовно не просвітлених людей.