Пролог.

Пекельний вітер Харастану розносив гарячий пісок всюди, він проникав у вікна домівок, забивався в одяг та волосся. Палац Халіфа не став винятком: через відкрите вікно залітали піщинки гарячого піску, приносячи з собою запах пустелі.

Наречена, одягнена у вишукане вбрання червоного кольору, сиділа на помості біля нареченого, розкинувшись на подушках, стримуючись, аби не закрити ніс від запаху запалених пахощів. Уд, амбра, якісь квіткові аромати — це все тиснуло та заважало дихати.

Сабах скосила свої густо підведені сурмою смарагдові очі на Халіфа... Свого чоловіка. Вона ледь помітно скривила свої пухкі губи від цього формулювання. Так, вона погодилася на цей шлюб, а хіба в неї був вибір? Вона оглянула Халіфа.

Її чоловік, на відміну від неї ж, сидів рівно, як кам'яний монумент, дивлячись кудись углиб зали. Вона відзначила, що виглядав він безподібно, швачки попрацювали на славу. Одягнений у білосніжний, шовковий, як жасмин, каптан, розшитий золотими, срібними нитками та прикрашений різним дорогоцінним камінням, він облягав його сильні руки та міцні груди й повністю вкривав такі ж білі широкі шаровари. На поясі був закріплений церемоніальний меч, на шию були повішені різні золоті прикраси, які звисали далі по грудях.

У неї в голові промайнула думка, що йому дуже важко. Скільки ж там каратів? Усе із золота та дорогоцінного каміння, як у нього ще шия не відвалилася? Вона стиснула щелепи сильніше, аби не засміятися від сцени, що розгорнулася у неї в голові: сидить Халіф, нікого не чіпає, і бац! Його голова падає. Не сказати, що вона була б проти, якби це сталося...

Сабах перевела погляд на його голову, яку прикрашав весільний тюрбан, оздоблений самоцвітами; у світлі запалених свічок вони грайливо мінливіли тисячами вогнів.

Халіф, відчувши на собі чужий оцінливий погляд, скосив очі на вже дружину. Дівчина продовжила дивитися йому прямо у вічі, через декілька недовгих хвилин гри в баньки вона ліниво відвела погляд на якийсь шум збоку.

Побачивши євнухів, котрі несли три невеличкі скриньки, вона згадала.

«— Ах, точно, подарунки...» — згадала Сабах 

Крім махра, був ще один. А точніше — три. Також від чоловіка.

Чоловік повинен подарувати три цінні речі дружині на знак своєї відданості.

Перший — метал: золото, срібло, бронза, латунь... Здебільшого це які-небудь прикраси. Символ міцності союзу.

Другий — матеріал: шкіра, шовк, бавовна чи льон. Це міг бути як звичайний відріз тканини, так і вже готове вбрання. Символ турботи.

Третій — що-небудь, що дороге чоловікові, з його особистих речей. Символ довіри.

Вона випросталася, подумки готуючи себе до якихось сережок чи браслетів. Не те щоб вона була проти, але їх їй вистачало.

Слуги підійшли, низько вклонилися й залишили три скриньки.

Усі завмерли в очікуванні, коли Асіль узяв першу скриньку. Дружини, матері та дочки емірів, візирів і простої знаті вже робили здогади: що ж там? Намисто вагою дванадцять каратів?

Перший, плоский кофр, обтягнутий сап'яном та оздоблений срібним тисненням.

Асіль узяв його у свої руки, довгі пальці обхопили кришку скрині й відчинили її.

— Думаю, це підійде тобі, — дивлячись їй у вічі, тихо промовив він.

По спині пройшов холодок. Сабах опустила погляд і захоплено подивилася туди, де в скрині з червоного дерева на м'якій подушці лежав вигнутий кинджал із дамаської сталі в золотих піхвах. Рукоять його була обтягнута шкірою ската з топазом у наверші, а на S-подібній гарді була вигравіювана пантера.

Її особистий армійський знак...

Вона моргнула, дивлячись на нього, трохи підняла брову, і куточок її губ смикнувся вгору.

Її особистий армійський знак...

Вона витягла його з піхов, покрутила в руках, і губи остаточно розпливлися в невеликій, щирій усмішці, вперше за вечір...

Він потягнувся за другою скринькою.

Матеріал.

Вона завмерла, тепер їй справді стало цікаво, вона стала вдивлятися у поки що зачинену скринь.

Він відкрив її, почулося тихе клацання клямри і вона побачила там чорний тул для стріл, із золотою вишивкою.

Ледь торкаючись шкіри, Сабах провела по ній кінчиками пальців: — Гарно...

Асіль ледь помітно хитнув головою, прикриваючи очі на мить.

Вже уявляючи як вони з братом будуть роздивлятися цей кинджал та тул вона вирішила не діставати його зі скрині а просто закрила та поставила на край столу. 

Третій подарунок. Особиста річ. Символ довіри. Хоча яка довіра може бути в нього до неї, якщо після зради одного з найближчих людей, він перестав довіряти будь-кому, а особливо жінкам.

Попри це він дуже дбайливо підняв старенький беттель, на ньому не було покриття сріблом, він не був обтягнутий шкірою.

Асіль дуже дбайливо відкрив маленький замочок, незважаючи на його вигляд, він відкрився досить легко, беззвучно. Халіф простяг його дружині. Це щось було накрито відрізком тканини

Сабах наслідувала його приклад і теж взяла його у руки більш дбайливо, ніж два попередні.

Потягла за край матеріалу і трохи нахмурила брови.

Гості завмерли, очікуючи що з особистих речей Халіф вибрав у подарунок? Усі пам'ятають, що першій своїй дружині він подарував субху.

У скрині були прилади для письма, Сабах дістала перо з скрині, і покрутила його в пальцях, поклала назад і дістала простеньку чорнильницю, виготовлену з ебенового дерева не прикрашену тисненням, без гравірування, взагалі без будь-чого. 

І це було дивно, наче Халіф а така проста чорнильниця...

Вона схилила голову набік та змружила очі