Розділ 11

З останніх сил збираю себе докупи й кажу Яру адресу, яку показує навігатор. Він обіцяє скоро бути, і я йому вірю. Торкаюсь пальцями болючого місця на чолі та бачу на них кров. Просто прекрасно, не тільки машина постраждала, але і я… 

Амбал продовжує стукати у вікно та шарпати за ручку дверей. Інші автомобілі невдоволено сигналять і намагаються об'їхати нас зустрічною смугою. Розумію, що варто дочекатися Яра, але цей навіжений ще скло розіб’є або ручку відірве, тому на власний страх і ризик двері відчиняю та виходжу на вулицю. 

На мить перед очима все темніє, тому хапаюсь за двері. Стан наче стабілізується, хоча голова продовжує розколюватись. 

– Хто тебе вчив водити, дурепо? – кричить чоловік і таким поглядом дивиться, наче вбити збирається. Навколо нас зібралося багато зівак, але ніхто і не думає стати на мій захист. До того ж це він мене підрізав, а не я його. 

– Можу запитати у вас те ж саме! – не залишаюсь у боргу.

– Що ти сказала? Та я з тебе три шкури зніму за ремонт! Будеш відпрацьовувати! 

Якби була можливість відступити, я б так і зробила, але спиною спираюся у двері автівки та чекаю на Яра, який ніяк не з'являється. 

Може, варто було Алекса набрати? Але тоді він рознесе не тільки цього бугая, але й мене під домашній арешт відправить. Не те що машину забере – все, що тільки можна на додачу! 

– Викличмо поліцію! – пропоную, адже добре знаю, хто винний. Добре, що в моїй автівці є реєстратор. 

– Ще чого! Самі розберемося! – фиркає. – Віддаєш мені свою тачку – і я не буду телефонувати своїм хлопцям! Повір, вони з тебе значно більше візьмуть. Дівчинка-то гарна.

Його сильний погляд викликає у мене нудоту. Хочу відправити цього мудака під три чорти, але помічаю автомобіль Яра і видихаю полегшено. Він паркується позаду моєї машини й практично вистрибує на вулицю. Не один, а з Максом. 

Оце так група підтримки у мене! 

– Від дівчини відійди! – гиркає Яр так сердито, що навіть мені страшно стає. Ніколи його таким не бачила.

– А ти ще хто? – хмуриться бугай і пальці в кулаки стискає. – Проблем хочеш? 

– Проблеми зараз у тебе будуть, – кричить Макс. – У дівчини в салоні реєстратор. Поліція вже їде. Почекаємо її разом? 

Схоже, горе-водій розуміє, що збити з мене грошей не вийде, тому спльовує собі під ноги та швидко йде до своєї автівки. Коли він їде, я полегшено видихаю, і якось враз всі сили мене покидають. 

– Ти як? – Яр наближається і торкається теплими долонями мого обличчя. Розглядає ранку на чолі та хмуриться. – Головою вдарилась? 

– Угум, – киваю. Насправді зараз мені так добре. Яр примчав, тільки-но дізнався про аварію. Він дійсно неймовірний. 

Не втримавшись, тягнусь до нього і сама міцно обіймаю за шию. Це вперше я роблю такий крок, але зараз він здається мені правильним. Схлипую і ховаю шмигаю носом. 

– Злякалася, колючко? – шепоче Яр і гладить мою спину. 

– Так, – кажу. 

– Ходімо в мою автівку. 

Він веде мене кудись, міцно до себе пригортаючи, а я навіть не вагаюсь і йду за ним. Сідаю в салон його автомобіля і глибоко вдихаю. 

– Знайди мені цього водія, – говорить Яр Максу. – Автівку на ремонт. 

Макс киває і йде до моєї машини. Сідає за кермо і їде кудись. Сам Яр повертається до мене й, нахилившись, опиняється зовсім близько. 

– Бідна моя машинка, – шепочу. 

– Мене більше ти хвилюєш, – якось втомлено усміхається Яр й обережно цілує в чоло. Це так приємно, що на мить навіть серце зупиняється. – А тепер у лікарню. Я маю переконатися, що ти в нормі. 

Він зачиняє двері, обходить автомобіль і сідає за кермо. Тільки-но рушаємо, Яр бере мою руку у свою і цілує пальчики. Я дивлюсь на нього і не розумію, чому він настільки хороший. Я ж знаю, у якій родині він виріс. Його названий батько був мудаком, точно таким же, як і названий батько Аліси. Але ці двоє – наче винятки з правил. Аліса добра та щира, а Яр – просто неймовірний. 

– Про що ти думаєш? – на кілька секунд він акцентує погляд на мені. 

– Не можу повірити, що мені так з тобою пощастило, – кажу. 

– Користуйся, колючко, – усміхається. 

Я хочу, але… цей клятий страх ніяк не відпускає. 

– Чому ти приїхав? Ти ж міг цього не робити, – питаю, тому що це дійсно цікаво. 

– Тому, що я не звик відмовляти близьким людям. А ти… дуже мені близька, хоч і тікаєш кожного разу, коли я хочу стати ще трохи ближчим. 

Ти теж мені близький. Дуже… Але я не вмію боротися зі страхами. Можливо, коли навчусь, щось зміниться, а поки що ми будемо тримати цю дистанцію і кроки для зближення будуть дуже-дуже маленькими. 

Коли прибуваємо в лікарню, Яр міцно тримає мене за руку. Відпускає лише тоді, коли йду на огляд. Я дуже сподіваюсь, що моя голова не сильно постраждала і мене відпустять додому. Лікарні панічно ненавиджу. Один запах змушує мене почуватись маленькою дівчинкою. 

Поки результати готуються, мене відпускають у коридор. Тут уже чекає Яр з пляшкою води в руках. Забираю її у нього і п'ю великими ковтками.