Розділ 10

Зачиняюсь у майстерні та берусь за роботу. Тільки-но починаю малювати, емоції стають не такими сильними, а згодом вщухають зовсім. Не розумію, що сталося з Алексом. Раніше він ніколи не смів підвищувати на мене голос. Що ж змінилося? 

Стукіт у двері відволікає мене від малювання. Завмираю, тому що нікого не хочу бачити. А найбільше – Алекса. 

– Діано! – чую голос брата і злюсь. Схоже, він також охолов і прийшов просити вибачення. 

Залишаю пензлик, витираю руки ганчіркою і йду до дверей. Відчиняю їх і бачу Алекса на порозі. 

– Чого тобі? – питаю ображено. 

– Давай поговоримо, – просить. 

– Говори, – виходжу на веранду, зачиняю двері та сідаю просто на дерев’яні сходи. Алекс сідає поряд. 

– Пробач, що накричав. Просто твоя поведінка дещо мене дивує. Ти завжди добре ставилась до людей, а тут таке. 

– Вона першою мене образила, – відповідаю. – Я просто не стала мовчати. І погодься, виглядає ця Лейла дійсно вульгарно. 

– А може, ти просто ревнуєш? – питання Алекса ставить мене в ступор. – Яр тобі подобається? 

І що тут сказати? Алекс наскрізь мене бачить. 

– Якщо й подобається, між нами нічого не буде, –  бурчу.

– Чому? – питає. 

– А хіба не зрозуміло? 

– Ді, ти знову за своє? – хмуриться брат. – Чому ти думаєш, що не можеш подобатися чоловікам? Через шрами? Так вони під одягом. 

– Тобто ти пропонуєш з чоловіками тільки цілуватися? А коли діло дійде до сексу? – випалюю. – Робити це в одязі?

– Ну… – Алекс явно розгублений моєю прямолінійністю. – Я такого питання не чекав, але відповім. Твою красу не зіпсувати шрамами, Ді. І чоловік, який буде тебе кохати, на шрами уваги не зверне. 

Звучить, звісно, круто, але я в це не вірю. Мої шрами важко не помітити. 

– Розкажеш, чому був не в настрої? – вирішую змінити тему. – Давно таким злим тебе не бачила. 

– Виникли деякі проблеми, – відповідає. – Висоцький хоче віддати частину бізнесу Алісі, а вона проти. Я знаю його дуже добре. Якщо цей чоловік чогось хоче – він це зробить. 

– Чому Аліса не хоче взяти його подарунок? Ніхто ж не просить її визнавати його як батька, – дивуюсь. – Так і нервів менше піде. А їй хвилюватися не можна. 

Мені здається, що Алекс також так думає, але не може піти проти дружини. Гроші Висоцького зароблені не зовсім чесним шляхом, але якщо Аліса не хоче ними розпоряджатися, може передати все дитячим будинкам. Це було б круто, як на мене. 

Алекс ще раз вибачається за те, що сталося, а тоді повертається в будинок. Я ж ще деякий час просто сиджу на сходах, і в голові з’являється одна цікава думка. Не впевнена, що Алекс буде на моєму боці, але спробувати варто. Заодно й Алісу підключу. 

Хочу повернутися до малювання, але помічаю, як з будинку виходить Ярослав. Чомусь завмираю, хоча було б правильно просто піти. 

Яр помічає мене і йде в мій бік. Не розумію, навіщо, але чекаю, коли наблизиться. Цікаво все-таки. 

– Що ти тут робиш? – питає, розглядаючи мене зверху вниз. 

– Сиджу, – коротко відповідаю. 

– Я не про це. Чому в будинок не повертаєшся? – перепитує. 

– Мені не подобається твоя подружка, – кажу, як є. – У неї язик довший за ноги. 

– Лейла дійсно тебе образила? – хмуриться. 

– Схоже, ти не можеш розібратися, кому вірити – мені чи їй, – усміхаюсь. 

– Я хочу вірити тобі, – говорить. – Але ти все робиш для того, щоб не вірив. Твої стіни дуже важко зруйнувати. Сумніваюсь, що у мене вийде. 

– То, може, і не варто намагатися? – дивлюсь на нього прискіпливо. 

– Може і не варто, – Яр розвертається, щоб піти, а я розумію, що не хочу його відпускати. От не хочу – і все. 

Дивлюсь на широку спину. На руки, стиснуті в кулаки, і розумію його стан. Яр не хоче мене залишати, а я – відпускати його. 

Може, я божеволію? Знаю ж, що знову відштовхну, як тільки злякаюся. І Яр це знає.

Але коли встаю і наздоганяю його, про це зовсім не думаю. Обіймаю його за талію зі спини й торкаюсь щокою тканини футболки. 

– Що ти робиш? – напружено питає. 

– Стою, – усміхаюсь. 

– Я серйозно, Діано, – злиться. – Я не хочу грати у твої ігри. 

– Я не граю, – шепочу. – Це все насправді. 

Яр якось приречено видихає, а тоді повертається до мене обличчям. Руки забираю і дивлюсь у його очі. Схоже, зараз мене відправлять під три чорти. І правильно зроблять. Але Яр робить не це. 

Він торкається моєї щоки долонею, а тоді цілує! Робить це так, що земля тікає з-під ніг. Я тремчу і палко відповідаю на поцілунок. При цьому добре знаю, що разом нам не бути. Я знову злякаюсь і сама все знищу. 

Та поки хочу просто цілуватися. Щоб серце вистрибувало і мурахи бігали тілом. Це все, що зараз мені треба.