Розділ 6

– Ти була з Яром? – питає Алекс, тільки-но зустрічаємось у будинку. Я сподівалася непомітно проникнути у свою кімнату, але не встигла. Брат зупинив мене біля сходів.

– Була, – кажу. – Обідали разом.

– Відколи це ви друзями стали? – хмуриться. – Чи не друзями?

– Алексе, не ревнуй! – втручається Аліса, а я щиро вдячна їй за допомогу. – Яр хороший і нічого поганого Діані не зробить. Правда ж?

– Звісно. Не перебільшуй, – кажу. – Ми просто обідали разом. 

Залишаю брата і його дружину внизу, а сама піднімаюся сходами на другий поверх. У кімнаті вдається перевести подих і трохи заспокоїтися. Телефон ставлю на зарядку, знімаю з себе брудний одяг і переодягаюсь у чистий.  

Настрій у мене не дуже. Найгірше те, що я сама себе накручую. Мабуть, Яр дійсно хороший і бачить у мені те, чого інші не бачать. Шкода лише, що броня моя надто міцна. І як би сильно я не хотіла піти на це побачення, розумію, що не зможу переступити через себе. 

Стукіт у двері повертає мене в реальність, і я чекаю, хто ж там до мене завітав. Коли ж поріг переступає Аліса, видихаю. Чесно кажучи, щось зовсім не хочеться говорити про справи душевні з Алексом. 

– Як справи? – Аліса сідає на ліжко поруч зі мною та уважно розглядає.

– Ти хочеш знати про Ярослава? – усміхаюсь.

– Ти можеш не казати, якщо не хочеш. Просто я знаю свого брата. Він хороший і дійсно може тобі допомогти.

– Сумніваюся, що у нього вийде, – зітхаю. – Усе це надто глибоко в моїй душі. 

– Ми з Алексом хочемо, щоб ти була щасливою, – Аліса накриває мою руку своєю. – Ти також заслуговуєш на свій шматочок щастя. Але для цього треба подивитися в очі своїм страхам. Відкритися тому, хто на твоєму боці. 

– Коли я навчалася в університеті, мені подобався один хлопець. Він був майором і всі дівчата за ним бігали, – розповідаю. – Коли він звернув на мене увагу, я така щаслива була. Ми почали зустрічатися. Потайки від Алекса. Через місяць Артур захотів чогось більшого. Запросив мене до себе, і ми почали цілуватися. Коли я зняла кофту, він побачив шрам на руці й сказав, що це просто мерзенно. А це він ще ноги моєї не бачив. Мені тоді так боляче було… Я довго не могла заспокоїтися і все Алексу розповіла. Він поговорив з Артуром, але з моєї пам'яті той момент не стерся. 

– Не всі такі, як цей Артур, – випалює Аліса. – Не варто рівняти всіх під нього. 

– Я розумію, але боюсь знову помилитися. Боюсь, що на мене знову будуть дивитися як на потвору. 

– Ти не потвора, – Аліса обіймає мене, а я плачу у неї на плечі. Ця підтримка так необхідна мені, і я дуже рада, що поруч є такі люди. – Ти дуже гарна, а ці шрами нічого не означають. Якщо людина кохає, то дивиться не на них, а в очі та душу. 

Аліса гарно все говорить, але в моєму випадку це не допоможе. Трохи заспокоївшись, спускаюсь разом з нею вниз, де на мене чекає неймовірний сюрприз. Алекс вручає ключі від автомобіля, а я одразу забуваю про всі свої переживання. 

Ми всі виходимо на вулицю, де мене чекає білосніжна Audi. Це невеликий позашляховий, якраз такий, як я й хотіла.

– Дякую, Алексе! – обіймаю брата за шию і цілую в колючу щоку. – І тобі, Русе!

Обіймаю і його, адже це Рус шукав для мене цю крихітку. 

– Сідай за кермо. Перевіримо твої навички водіння, – заявляє Алекс і сідає на пасажирське сидіння. Дуже сподіваюсь, що не ступлю і ми без проблем проведемо перший тест-драйв. 

Виїжджаю на дорогу і розганяю цю дівчинку до ста кілометрів за годину. Алекс уважно за мною стежить, але вже через кілька хвилин розслабляється. 

– Ну як тобі? – питаю, розвернувшись на дорозі й зупинившись на узбіччі. 

– Усе не так погано, як я думав, – усміхається. – Тільки не ганяй сильно. 

– Не буду, – киваю. – Дякую тобі. Я саме про таку машину мріяла. 

– Я радий, що вона тобі сподобалася. До речі, ми з Алісою плануємо полетіти в Париж на кілька днів. Впораєшся тут одна? 

– Звісно, – киваю. – Хочеш влаштувати їй романтичний вікенд? 

– Типу того, – хмикає. – У нас практично не було побачень. Хочу це змінити, поки ще є час до народження дитини. 

Я рада, що в Алекса та Аліси все добре. І те, що їх не буде деякий час, мене не лякає. Навпаки, самотність піде на користь. Зможу подумати, хоча і так постійно це роблю.

– Повертаємося? – питає Алекс.

– Ага, – кажу. – Тримайся міцніше, братику!

Ми разом сміємося, і так легко на душі стає. Дуже рідко зі мною таке буває, і цим моментом я хочу насолодитися на повну.